Олена, та ти з глузду зїхала? Марта так ляснула долонею по столу, що філіжанки дзенькнули. Він же тобою як напівком витирає! Сьогодні приходь, завтра йди геть, а післязавтра знов потрібен!
Марто, ти нічого не розумієш, ледь чутно відповіла Олена, розмішуючи цукор у каві. Сашко зайнята людина, бізнес, постійні зустрічі. Як вільна хвилина знайдеться, тоді й побачимось.
Та плюй я на його бізнес! подруга аж почервоніла від обурення. Тобі ж уже тридцять шість, Оленко! Доки можна бути запасним аеродромом?
Олена кривилась. Вічна Марта прямо в очі, без церемоній. І не заперечиш правду каже. Та й правда ця така колюча, що краб її й не чути.
А що мені лишається? тихо спитала вона, дивлячись у кавярне вікно. Красунь довкола море, а я… звичайна. Зате зручна. Не сварюсь, не вимагаю, не вредю.
Господи, та послухай себе! Марта схопила її за руку. «Зручна»! Ти що, ганчірка для підлоги? У тебе вища освіта, гарна робота, власна хатка. Ти розумна, добра, вірна…
Тільки не красива, перебила Олена з гіркою посмішкою. А чоловіки перш за все очима вибирають, ти ж знаєш.
Марта відсунулась, похитуючи головою. Двадцять років дружби, а подруга все ще не вірить у власну цінність. З інституту так завжди в тіні яскравих дівчат, завжди готова підлаштуватись, услужити, не заважати.
Памятаєш Олега з інституту? несподівано спитала Олена.
Ну памятаю, насторожилась Марта. А що?
Він же мені жахливо подобався. Три роки йому хвостом ходила, конспекти давала, на семінарах виручала. А він навіть не помічав. Зате як зявилась та… як її… Світла Морозенко, так одразу довкола неї закрутився.
Та це ж було сто літ тому! Марта розвела руками.
А для мене, мов учора, Олена сумно усміхнулась. Тоді я зрозуміла головне правило життя: красиві отримують все одразу, а решта мусять корисними бути. Зручними.
Олен, та ж цей Олег… Він же що потім став? Пияк та невдаха! А твоя красунчиця Світла тричі заміж вискочила й тричі розвелась. Де вони зараз, а де ти?
Вони живуть, тихо відповіла Олена. А я пристосовуюсь.
У цю мить дзенькнув телефон. Олена глянула на екран і одразу пожвавшала.
Ало, Сашку? Так, я вільна. Звісно, приїду. Через годину? Гаразд, чекатиму.
Марта з жахом спостерігала, як лице подруги змінюється зявляється якась дитяча радість, готовність бігти на перший поклик.
Олено, не треба, прошепотіла вона. Скажи, що зайнята.
Не можу, Олена вже збирала сумку. У нього дві години між зустрічами. Ми так давно не бачились.
Пять днів тому бачились!
Це давно, уперто повторила Олена й підвелась зі стола.
Марта сиділа сама, дивлячись у вікно на віддаляючийся силует подруги. Що ж із нею сталося? Коли ця розумна, талановита жінка перетворилась на додаток до чужого життя?
Адже колись було все інакше. В інституті Олена, хоч і не сяяла красою, була душею компанії. Жартувала, організовувала похідни, всім допомагала з навчанням. Хлопці її любили не як жінку, а як найкращу подругу, вірного товариша. «Олен-бро» кликали. І вона тоді пишалася цим прізвиськом.
Після інституту влаштувалась економісткою у солідну фірму, швидко пішла на підвищення. Квартиру купила, авто. Батьки тішились донька становлена, на ноги стала. А ось особисте життя ніяк не клеїлось.
Перший серйозний роман трапився у двадцять вісім. Колега по роботі, Андрій. Тихий
Відтепер її серце билося лише для себе, і в цьому ритмі вона знайшла справжню свободу.