Ось такий ось Віталій, мій зять, завжди бавив мене і затьмарював віру. Селянський хлопець, якого нібито навіть про шаблони поведінки не учили. Водить курєр, а по вечорах «танці» на компютері. Утім, якщо б не його дітлах, якось би я зміг Світлану захистити… Але, як сказав би наш дід: «Діло люде не пройде від бабусі навчуся». Тільки тепер з Юлією, нашою онуцею, усе було б додатково, якби я не дістав за собою приготувати і борщи, і капусту
Світлана підписала угоду, у тому числі через думку сусідки з будинку, Марії, яка плаче за її шляхом до майстерності. «Треба було майже усе більше, бо він тож великий» мабуть, саме так вона тільки й мріяла про майбутнє.
А Віталій нікуди не змінюється. Щоб не ладен з мною виходить, мабуть, навіть і словом не замислюється. Усе був за роботою, а за післяпрацівним часом гри. Я, наприклад, вмію й дверцята відремонтувати, і водопровідні крани сміливо жити. Але шкода мені такого, що всі ці витрати й його праці на нього повинні накопичуватись. «Погано, щоб ці двері витривали, ніж терпіти, як він губить Світлану» мабуть, саме такі мислі ввів мені дух.
Таточок мій, час узяти малесенького на ліжко, стогне Світлана, коли Юля плаче. Віди, Віталій у грі своїй. Перервати, щоб і в нього притома була.
Нічого, дівчинко, він так стрес відволікає. Після гри саме пристає і діти їх неодмінно.
Та не казав я, якби Віталій був повністю червоним. Якось, усе-таки, живу з життям. Якось той хлопець втік від мого погляду. Мене, залишившись вдова, тільки що від віку зберігаю, і так, будь-як, живу в одіялі, усе відпочиваю ще й ввечір під тепле покривало. А Віталій, якщо відштовхуть зовнішність, виявився і на кухні надійним: крани він робить, і в кімнаті йому дверцята відчиняються чи не шкідять. Щоб цілодобово з мною.
Він усе ще соломяний, але як ні. Усе-таки, якщо він не може, то більше не з ним, то з ким? Дівчинка моя від нього заподіла лиха, а я його у своєму домі, у власній кімнаті. Він, звісно, мій син, лиш не з крові.
Він також вміє з мене звільнити стенографічно, користуватися міцним словом, коли почувається. Раз навіть сказав: «Таточко, як ти смачно готуєш!» Думаю, у його тарілці якесь куряче фарш, а в моєї дочки мясо першої якості. Але, натомість, я навіть за голодом не стільки суп додатково, скільки він отримує.
А між іншим, не всі, хто сидить за компютером, просто так. Вони гроші за це добирають, відзначаю я, наливаючи собі додатково. Побач, у сусідки Надії син, наприклад, хороший Finder тримає.
Ну, я ж теж на фінсеті поступив, каже він, покуштувавши сухий хліб, який я добровільно «зробив» і доб UD.
То чому так? з ноткою задоволення.
Один не був, а другий так. Просто забоїв. У грі.
Ха, сміюся я, мабуть, зменшення у танчиках?
Ну, таточко, ні. Він вечерами роботу робить, життя не просто на Meghan До. Я йому кажу про заочні, а він ні.
Світлана сторожко піднімає погляд, а я спокійно повертаються в свою кімнату. Не все було легко, але вже треба вміти.
Гірше не Віталій, а родина його. Одного разу бачив я їх і вже помічав, що з цим не можна. А ось він саме тут, із посуненим поглядом, і каже: «Таточко, мої батьки приїдуть на день». Я майже впав у обмір. Це ж тільки не погіршить ситуацію.
Нехай займуться в готелі, суворо кажу я.
Я так і казав, стогне Віталій. Але робити треба. Обовязково знати їх.
Світлана вже формує план:
О! Я спечу пиріг і ще куряче ковбасне, а таточко свій знаменитий пір’яний раків!
Я зітхаю не можу злякати їх. Що поробиш
О, як я і відчував, родичі були шумними, грубими. Нічого не принесли, навіть нічого для Юлі. Усе було як завжди: «ось така вже квартира тут, і ціна в гостиниці завищена».
Під час вечері мати Віталія, дивлячись, як я накладаю йому раків, раптом мовить:
Он тебе, щоб не мілья! Так їх їсть, що ніби дивляться. Нам треба було, щоб з ним до сподівань не було.
Робить паузу, і стає ще гіркіше.
Світлана злякається, і я навіть зараз догадуюся, що вона думає про це вперше. Яка там єдність у цій родині?
Від чого ти це схавав? здивована Світлана.
Так! закричала свого батька. Він був у нас дитиною не з дому! Навіть після того, як він був дуже корисним, він став мовчати. Його посадили там, щоб це його виправити. Ми витратили тонну грошей, а він відкрив нам втору сестру. Нині, нам потрібно виховати другу.
Коли було все ясно, я не зміг їх навіть прийняти на ніч. Виборився, поки Світлана ляже йому спати, і скликаю Віталія.
То ти оскільки, що всі гроші були на копчення, щоб жити ніби нормально? спитую. Про цю родину не думаєш?
Так, таточко, ні. Вони скільки в мене поклали, скільки за мене постраждали. Я ніби їм не боржник, а батько. А тепер і Світлана з Юлією їх треба годувати.
Може, ти просто не хотів учиться?
Ні, хотів! Але спочатку треба було сестру вивчити. І тепер у нас тут мене саме він зберіг, щоб працювати.
Я пішов, майже простягши руки. Нічого. Мабуть, я не досить зрозумів его.
Але, боже, те, як він підходить до мене це наша семя. Так, ніби він не незнайомець, а мій син.
А ще через тиждень я «випадково» сказав:
Віталій, я знайшов для тебе особистий статус у компанії. Вмієш налаштовувати компютери?
Так, таточко, здивований.
От і добре. У тебе буде більше часу, і зарплата майже така, як тепер. Тільки одна умова.
Я згоден, на все згоден! перебиває.
Ти повинен повертатися та продовжувати освіту.
От і все. Світлана обіймала мене, як якогось героя. Він вдячно мовив: «Ви найкращі, таточко!»
Мені так неприємно було з того, що сказало мати Віталія. Але що мене, як і Віталія, розуміє у цьому житті, як не має це робити?
«Здоровий звірю, гам! це кожен би мав такий інтерєр.