Та ні, ні й ще раз ні! Ольго Петрівно, та розумійте ж нарешті, це неможливо! У нас маленька квартира, власне, навіть не квартира, а півтори кімнати! Віктор метався по кухні, розмахував руками, як вітряк.
Ой, та годі тобі, Вітеньку! Не півтори, а цілих дві! Дитяча, звісно, крихітка, але я там чудово поміщусь. Оленці з Степанком треба допомагати, сам подумай малюк потребує стільки уваги! теща склала руки на широкій грудях і дивилась на зятя з таким виразом, ніби робила йому ласку, погоджуючись пожити у них.
Мамо, ми справляємося, справді! Оленка обережно встряла в розмову, стоячи в дверях кухні з немовлям на руках. Вітя має рацію, у нас дуже тісно.
Оленко, не лізь не в свою справу! Що значить «справляєтесь»? теща махнула рукою в бік дочки. Очі опухлі від недосипу, синці такі, що жоден тональник не приховає, сама худа, як жердина! Яке там «справляємось»? Від такого життя й до розлучення недалеко!
Віктор різко зупинився, глибоко вдихнув і ледве змусив себе говорити спокійно:
Ольго Петрівно, ми з Оленою одружені вже пять років. За ці роки жодного разу навіть серйозно не посварилися. Не думаю, що поява дитини щось змінить у наших стосунках.
Ох, молодь, молодь… Усе-то ви знаєте! теща заплющила очі. А те, що жінка після пологів буває дратівливою, нервовою, що їй потрібен особливий догляд, ти про це не думав? Хто буде варити твоїй дружині бульйони й трави, щоб молоко прибувало?
Оленка тихо зітхнула. Вона знала коли мати починала про бульйони й трави, сперечатися було марно. Теща тим часом продовжувала:
Я вже й речі зібрала, і квиток назад через два місяці взяла. Поживу трохи, допоможу вам з порядком, а там побачимо.
Два місяці?! Віктор і Оленка скрикнули одночасно.
Ольга Петрівна зробила вигляд, що не почула їхніх слів, і діловито пішла до передпокою, де стояли два величезні валізи.
Вітю, допоможеш мені перенести речі в дитячу? Так, і ще: ліжечко Степана треба переставити до вашої спальні. А мені на диванчику постелите. Я невибаглива.
Віктор кинув розпачливий погляд на дружину, але та лише безпорадно знизала плечима. Протистояти натиску Ольги Петрівни було практично неможливо. Особливо зараз, коли вони обидва не висипалися, були виснажені турботами про новонародженого й просто не мали сил на сварки.
Гаразд, через зуби промовив Віктор, але тільки на місяць, не більше.
Місяць, два… Яка різниця? махнула рукою теща. Побачимо, як буде.
Оленка ледь примусила себе посміхнутися й поспішила піти в спальню, щоби нагодувати прокинувся й заплакав Степана. Віктор понуро попрямував за валізами.
Поява тещі в домі миттєво змінила звичний уклад сімї. Ольга Петрівна взяла на себе роль головнокомандувача і керувала буквально всім. Вона склала розклад годувань, прогулянок, купань для малюка, розписала меню на тиждень уперед і навіть визначила, коли Віктору варто затримуватися на роботі, а коли повертатися раніше.
Вітю, що це за безлад! лунало одного ранку, коли Віктор збирався на роботу. Чому сорочку вчора не випрасував? На роботу в мятій зібрався? Що про тебе колеги подумають?
Ольго Петрівно, я зазвичай прасую ввечері, але вчора ви дивилися серіал на всю квартиру, Степан не міг заснути, і я мусив його колихати півночі, втомлено пояснив Віктор.
Ось! тріумфально скрикнула теща. Я ж казала, що вам без мене не впоратися! Давай сюди сорочку, я швиденько випрасую. І запамятай: телевізор це святе. Я вже сорок років що-вечора дивлюся серіали, не можу порушити традицію!
Через тиждень такого життя Віктор відчув, що починає біситися. Він більше не міг спокійно поговорити з дружиною, бо теща постійно встрявала в їхні розмови. Не міг приголубити сина, бо теща одразу починала давати поради, як правильно тримати дитину. Навіть поїсти нормально не міг теща коментувала кожен шматок, який він клав у рот.
Оленко, нам треба поговорити, прошепотів Віктор дружині, коли теща на хвилинку відлучилася до крамниці. Так більше тривати не може. Твоя мама повністю захопила наше життя.
Розумію, Вітю, зітхнула Оленка, але що я можу вдіяти? Ти ж знаєш маму якщо їй щось у голову врізалося, її не переконаєш. А якщо я попрошу її поїхати, вона образиться й памятатиме це до кінця життя.
І що, ми так і будемо жити втрьох? Учетверо, якщо рахувати Степана? Віктор ледве стримував роздратування. Оленко, це ненормально! Це наша сімя, наш дім, наша дитина!
Знаю, знаю, Оленка виглядала нещасною, але вона справді допомагає. Я висипаюся, можу відпочити, коли вона гуляє зі Степаном… Може, потерпимо? Вона ж сама казала, що приїхала на Два місяці, сказав Віктор, обіймаючи дружину, але потім вона повинна поїхати, інакше я сам втечу.