**Щоденниковий запис**
Сьогодні в нас мало не розпалася сімя через стару лампу.
Соломійко, Остапе, хто з вас розбив мою лампу? Це ж память про діда Марка! Ганна Миколаївна вдарила долонею по дубовому столу у вітальні старого будинку Шевченків, і з вишитої серпанком скатертини злетіла курява. Будинок, збудований ще у тридцятих, пахнув старим деревом, нафталіном, свіжо зваренім борщем та легким сиром із льоху. Антикварна лампа з бронзовою основою у вигляді виноградної лози та зеленим абажуром, яку Ганна берегла як спогад про покійного чоловіка Марка, лежала на полинялому паркеті абажур зімявся, ніжка тріснула, оголивши дроти. Її сиве волосся було зібране у суворий пучок, квітчастий халат із маками розвівався, а окуляри в роговій оправі запотіли від гніву.
Соломія, пятнадцятирічна онука, зірвалася з продавленого дивану. Її темне волосся було розкуйовджене, а чорна футболка із совятами задралася, оголивши пояс джинсів. Вона ткнула пальцем у молодшого брата.
Бабусю, це не я! скрикнула вона. Це Остап, він завжди все кидає, учора тут із мячем скакав!
Остап, дванадцятирічний хлопчисько у зімятій блакитній толстовці, відклав планшет, де грав у перегони. Його руде волосся стирчало, а очі розширилися від обурення.
Я? Соломія, ти брешеш! Бабусь, чесно, я не торкався твоєї лампи! Вона учора тут тіктоки знімала, стрибала, як цап!
Дмитро, син Ганни, увійшов у вітальню. Його робоча куртка, пропахла мастилом та металевою стружкою, звисала з плечей. Він був майстром на заводі, його щетина блищала від поту, а під очима лежали тіні від нічних змін.
Мам, годі кричати, увесь дім гуде, сказав він, кидаючи куртку на скрипучу вішалку. Це просто лампа, стара річ! Нащо через неї сварку розводити?
Оксана, невістка Ганни, розставляла тарілки на столі. Її світле волосся вибилося з неохайного хвоста, фартух у плямах від борщу й борошна розвівався.
Дмитре, не починай, сказала вона. Це не річ, це мамина лампа, вона їй дорога. Соломійко, Остапе, зізнавайтеся, хто винний!
Лампа, що лежала на підлозі, перетворилася не просто на зламану річ, а на символ сімейної розколотості.
До вечора сварка розгорілася з новою силою. Вітальня, освітлена тьмяною люстрою з облупленою фарбою, гула від галасу. Ганна сиділа у старому кріслі, латаючи вовняну шкарпетку. Дмитро пив чай із тріснутої чашки з написом «Найкращий майстер». Оксана мила посуд у кухні, а її голос долітав крізь відчинені двері. Соломія перегортала підручник, а Остап будував вежу з кубиків, яка миттєво розвалювалася.
Соломійко, я ж бачила, як ти учора танцювала у вітальні! скрикнула Ганна. Лампа сама не впала!
Соломія шпурнула підручник на диван.
Бабусю, я танцювала, але лампу не чіпала! Це Остап, він з мячем носився!
Я?! підскочив хлопчик. Бабусь, вона збрехала!
Дмитро поставив чашку, чай розлиДмитро глянув на всіх і прошепотів: «Годі, мамо, давай просто починимо її разом», і тоді у вітальні запанувала тиша, а стара лампа знову засяяла, обєднуючи родину під своїм теплим світлом.