Захід кохання, схід надій
У повітряній тиші Оксана тримала стару пензлю з потертим держаком, немов це був оберіг. Позаду неї на мольберті висихала недомальована картина буряковий захід, прорізаний чорними штрихами.
Ти йдеш? Куди? До своїх фарб і пензлів? Андрій засміявся, але в його голосі дзвеніла злість. Без мене ти ніхто, Оксано. Хто тобі потрібен з твоєю мазнею?
Вона подивилась на нього на людину, що колись обіцяв їй зірки, а тепер забирав навіть сонячне проміння. Його обличя, ще недавно таке рідне, тепер здавалось чужим, спотвореним зневагою. Оксана глибоко вдихнула, відчуваючи, як рішучість розливається крізь тіло, і вийшла з хати, гупнувши дверима. Вітер грає її косами, а в грудях палахкотить щось нове воля.
***
Ранок у їхньому містечку пах росистим полем, свіжоскошеною травою та димком із сусідської печі. Оксана прокинулась від співу шпаків за вікном і звичним поглядом шарпнула мольберт у кутку кімнати. Порожній холст дивився на неї мовчазним докором, як старий друг, якого вона зрадила. Сьогодні Андрій обіцяв відвезти її на виставку до обласного центру, і вона усміхнулася, згадуючи його слова двохрічної давнини.
Ти ж талановита, Оксанко, казав він тоді, обіймаючи її у їхній тісній орендованій хаті. Світло від настільної лампи падало на її ескізи, розкидані по столу. Я допоможу тобі показати це світові. Ти засяєш.
Вона вірила. Вірила, доки його обіцянки не почали розчинятися в докорах: «Годі витрачати час на мазню», «Пора подумати про родину», «Кому потрібні твої малюнки?». Кожен такий укол залишав слід, як пляма на чистому полотні, і Оксана все частіше ховала пензлі у шухляду.
Доброго ранку, сонце, Андрій увійшов до кімнати вже у своїй ідеально випрасуваній сорочці, що пахла дорогим одеколоном. Сніданок готовий, швидше. Мама дзвонила, чекає нас на обід.
А виставка? Оксана сіла на ліжку, поправляючи розкуйовджені русяві коси.
Яка виставка? він нахмурився, завязуючи краватку. Оксано, у нас купа справ. Мама хоче обговорити ремонт у їхньому домі, і я обіцяв заїхати до офісу. Може, іншим разом?
Але ж ти обіцяв її голос задрижав, але вона замовкла, побачив, як його брови зсуОксана подивилась на нього, зібравши силу в кулак, і зрозуміла то був її останній дзвінок, і зараз настав момент, коли вона обере не його, а себе.