**Щоденниковий запис**
Сьогодні знову сварка через Барсика.
Марку, вставай та виведи пса, я не робот! Тарас Шевченко вдарив долонею по кухонному столу, від чого задзвеніли чашки з недопитою кавою. Кухня пахла підгорілими грінками, свіжозвареною кавою та легким собачим духом. За вікном квітневе сонце заливало панельний двір, де діти вже бігали по майданчику. Барсик, пухнастий золотистий ретривер з пошарпаною іграшкою в зубах, лежав біля дверей, сумно дивився на повідець, що висів на гачку. Його карі очі благали, але сім’я була зайнята сперечанням.
Марко, п’ятнадцятирічний син, уткнувся у телефон, де лунала стрілялка з визгом шин. Його бездротові навушники болталися на шиї, а чорний худі із написом «Game Over» був посипаний крихтами від учорашніх чіпсів.
Тату, я вчора гуляв! буркнув він, не відриваючись від екрана. Нехай Олеся йде, вона завжди відмовляється!
Олеся, дев’ятнадцятирічна студентка, сиділа за столом, уткнувшись у ноутбук. Її темне волосся було зібране в неохайний пучок, а під очима лежали тіні від нічної підготовки до іспиту з соціології. На ній була розтягнута футболка з логотипом університету.
Я? фыркнула вона. Марку, це ти просив Барсика, тож і виводиш! У мене завтра залік, я не можу кожні пять хвилин виходити з ним!
Наталка, їхня мати, увійшла на кухню, витираючи руки об фартух із вишитими соняшниками. Її світле волосся було розкуйовджене після прибирання, а голос тремтів від втоми та роздратування.
Годі кричати! сказала вона, ставлячи сковороду на плиту. Тарасе, ти обіцяв зранку вивести пса! А ви, діти, зовсім розгулялись завели собаку й тепер на мене все звалили!
Тарас, сорокапятирічний інженер, відклав місцеву газету, де читав про страйк на заводі. Його брови нахмурилися, а щетина блищала від ранкового світла.
Я? Наталко, я о шостій вранці вже на роботі! скрикнув він. Це Марко Барсика випрошував, нехай сам і доглядає!
Барсик, немов відчувши бурю, заскиглив, випустивши іграшку пошарпаного гумового каченяти. Його хвіст ледве посмикнувся, але кухня перетворилася на поле бою, де собака була не просто улюбленцем, а символом родинного хаосу.
Ввечері сварка розгорілася з новою силою. Наталка готувала вечерю: котлети шипіли на сковороді, картопля пыхтіла у каструлі, а кухня наповнилася запахом смаженої цибулі та кропу. Барсик лежав біля дверей, його сумний погляд пильно стежив за повідцем, якого ніхто не торкався. Марко грав у приставку у вітальні, крики з перегону заглушали телевізор, де Тарас дивився новини про футбол. Олеся друкувала есе у своїй кімнаті, навушники заглушували шум, а на столі валялися порожні банки з-під енергетика.
Марку, ти Барсика вивів? гукнула Наталка, помішуючи картоплю деревяною ложкою.
Марко, не відриваючись від екрана, де його машина врізалася в стіну, буркнув:
Ні. Нехай Олеся йде, я зайнятий.
Олеся, почувши своє імя, залетіла на кухню, зірвавши навушники.
Зайнятий? скрикнула вона. Ти цілий день у ці ігри вдався! У мене дедлайн, есе на завтра! Тату, скажи йому!
Тарас, який сидів на дивані з пультом, зітхнув, потираючи скроні.
Марку, іди гуляти. Це твій собака, сказав він, не відриваючись від екрана.
Марко шпМарко кинув геймпад на диван, його щоки почувчалися, але він підвівся, взяв повідець і вийшов із Барсиком у двір, усвідомлюючи, що справжня відповідальність це не лише слова, а щоденні вчинки.