Прохожі помітили на вулиці дитину й викликали поліцію: дівчинка сказала офіцеру, що голоси наказали їй піти, і вказала на будинок в кінці вулиці.
Ніхто не міг зрозуміти, звідки вона зявилася. Маленька дівчинка років шести стояла на тротуарі в білій вишитій сукні наче тільки-но зі свята.
Люди зупинялися. Хтось пропонував воду, хтось радив подзвонити в соцслужбу. Дівчинка виглядала доглянутою, не схожою на безпритульну. Та вона мовчала, доки не прошепотіла:
Я чула голоси
Це збентежило оточуючих. Хтось таки викликав поліцію.
За чверть години приїхав сержант молодий, але з втомленим поглядом. Він присіб біля дівчинки й заговорив тихо:
Привіт. Як тебе звуть? Де́ твої батьки? Чому ти тут сама?
Дівчинка подивилася на офіцера й ледве чутно відповіла:
Голоси сказали мене йти з дому.
Які голоси, серденько?
Офіцер остовпів, почувши її слова Далі у першому коментарі
Я не бачила. Я стояла за дверима Спочатку був гуркіт. Потім голоси сказали: «Іди. Інакше тебе не буде.»
Вона на мить замовкла й додала:
Дядечку, а що значить «не буде»?
Поліцейському стало не по собі.
Де ти мешкаєш? запитав він, насилу стримуючи тривогу.
Дівчинка простягнула руку й показала на будинок у кінці вулиці. Звичайний приватний дім із палісадником. Тихий, охайний, завішені штори.
Сержант увійшов у будинок. Двері були напіввідчинені.
Він зробив кілька кроків і завмер.
На підлозі у вітальні лежала жінка. Обличчя бліде, дихання відсутнє. Пульс не прощупувався. Все ставало зрозумілим без слів.
Згодом зясувалося: батько дівчинки в припадку лютості вбив дружину. ПочВін навіть не помітив, як дочка вийшла з дому, але її біле плаття майорило в темряві, немов привид, який врятував сам себе.