**Спогади про сестру, або Ціна материнської неуваги…**
Моя мама обожала актрису Соломію Крушельницьку, тому й мене назвала на її честь Соломія.
Батько пішов від нас, коли мені виповнилося вісім. Життя стало складнішим, але зате припинилися щоденні сварки. Я вже розуміла, через що вони сварилися.
Мати кричала, що батько не може пройти повз жодної спідниці. Та я не розуміла, як молодим дівчатам могло бути цікаво з ним, знаючи, що в нього є родина.
Набридла. Краще з друзями проведу час, ніж слухати твої безпідставні звинувачення, гарчав батько і виходив, грюкаючи дверима.
Я раділа, коли його не було вдома. Мама не плакала, ніхто не кричав. До того ж, батько взагалі не цікавився мною. На роботі поки я спала, а вихідні з друзями.
Одного разу вони сварилися так люто, що я чула брязкіт розбитого посуду.
Тобі байдуже на нас! Ти кидаєш не лише мене, а й доньку. Звісно, тобі лише жінки на думці
То я можу забрати її з собою, відповів батько.
А твоїй новій дружині це сподобається? У неї вже є син, якого вона не виховує, справжній шибеник росте
Я сиділа у своїй кімнаті, затуливши вуха, але раптом усе стихло. Вийшла мама з опухлими від сліз очима.
Налякалася? Не бійся. Вона обняла мене, і ми сиділи так довго.
А тато? Він пішов? До іншої тітки?
Ти все чула? Пробач, я забула про тебе. Нічого, ми впораємося, так? Хочеш чаю з печивом?
Хочу.
Посиди тут, я трохи приберу на кухні, сказала мама й вийшла.
Я все ж вийшла з кімнати. Мама змітала уламки, плачучи. Я мовчки повернулася назад.
На літо мене відправили до бабусі, мами батька. Вона добре ставилася до нас, а свого сина лаяла. Я сумувала за мамою, але бабуся говорила, що їй треба відпочити й знайти мені нормального батька.
Мені ніхто не потрібен, окрім мами, твердила я.
Мама забрала мене перед школою. Ми щасливо обнялися, і я не відходила від неї ні на крок.
Іди, збирай речі, відіслала мене бабуся.
Спочатку я не слухала їхню розмову, але раптом почула:
Коли скажеш доньці?
Скажу. Дякую за допомогу, ухильно відповіла мама.
Не за що. Ти не винувата. Приїжджай, коли захочеш. Може, залишиш доньку?
Не хочу залишатися! Хочу з мамою! з криком вбігла я на кухню.
Я нічого не зрозуміла, але злякалася, що мама покине мене назавжди. Та вона забрала мене до міста.
Згодом мама почала частіше посміхатися. І мені теж ставало легше.
Якось вона прийшла додому не сама, а з чоловіком. Він подарував мені коробку цукерок. Мама сказала, що дядько Богдан тепер житиме з нами.
У школі в деяких дівчат були вітчими. Хтось хвалився, що вони кращі за рідних батьків. Але Надя заздрила: її вітчим лише лаяв за двійки й нічого не купував. Я боялася, що дядько Богдан буде таким самим.
Та ні. Він приносив шоколадки, а мама поруч із ним виглядала щасливою. Я заспокоїлася, хоч і трималася осторонь.
Моє життя мало змінилося. Тільки сварки припинилися, а мама рідше читала мені на ніч.
Ти вже велика, вимикала світло й йшла.
Я довго чула, як вони з дядьком розмовляли на кухні.
Одного разу мама запитала:
Кого хочеш братика чи сестричку?
НікогЯ відповіла: «Нікого», але через півроку в нашому домі зявилася криклива сестричка Олеся, і моє життя змінилося назавжди.