Віра Михайлівна чекала на чоловіка та сина з подорожі. Вони поїхали до сусідньої області з діловими справами хотіли відкрити філію сімейного бізнесу. Справами займалися разом, і все йшло добре. Віра Михайлівна нетерпляче сподівалася на їх повернення, бо мала щось важливе розповісти синові про його дружину Лесю, яка незабаром мала народжувати. Усі знали, що Леся не любила Ігоря, але терпіли заради майбутнього онука.
Одного разу Віра Михайлівна почула, як Леся говорила по телефону:
Народжу та втечу з дитиною. Заберу гроші й зникну тут є що привласнити.
Першим поривом було подзвонити синові, але вона зупинилася у них важливі переговори. Краще сказати, коли повернуться.
Дитину потім заберемо з лікарні, а Леся хай йде куди хоче їй дитина не потрібна.
Коли в Лесі почалися перейми, чоловік із сином вже їхали додому. Швидка забрала Лесю до пологового, а незабаром Вірі Михайлівні подзвонили із страшною звісткою її чоловік і син потрапили в аварію. Чоловік загинув одразу, син через двадцять хвилин, але встиг прошепотіти:
Забери в неї дитину…
Слідчий заперечував: у машині не було жодної дитини. Але Віра Михайлівна, тремтячи, відповіла:
Дружина сина щойно народила. Це мій онук, вони ще в пологовому. Лесі дитина не потрібна, тому син так і сказав…
Вона не сподівалася побачити онука, але все ж забрала Лесю з лікарні. Як витримала не знала. Допоміг Артем, друг родини, фінансист їхньої компанії. Він узяв на себе все похорони, поминки, навіть лікаря для Віри Михайлівни.
З пологового Лесю з хлопчиком Микитою теж привіз він. Після смерті чоловіка Леся не поспішала покидати великий будинок. Віра Михайлівна найняла няню, бо сама не могла весь час доглядати за онуком занурилася у справи компанії, яка тепер належала їй. Але керував усім Артем, якому вона довіряла.
Леся майже не цікавилася дитиною, часто зникала. А через півроку забрала Микитку й зникла, прихопивши гроші зі столу свекра. До сейфа дістатись не змогла не знала коду.
Віра Михайлівна знову опинилася в шоці, втративши онука. Це була єдина частка сина, що залишилася. Але незабаром Леся повернулася.
Даси мені гроші, акції компанії й усе, що належить після смерті чоловіка. Інакше більше онука не побачиш. Я його віддам у дитбудинок і ти ніколи його не знайдеш.
Віра Михайлівна віддала все, що вимагала Леся, й навіть більше свої золоті прикраси.
Лесю, дозволь мені бачитися з Микитою… благала вона, але та не дотримала слова.
Час минав. Віра Михайлівна поступово оговталася й зайнялася бізнесом, Артем був її правою рукою. Але без онука жилося важко.
Артем запропонував звернутися до поліції:
У мене є друг слідчий, підемо прямо до нього.
Незабаром вони знайшли Лесю. Виявилося, що вона звязалася з сумнівними людьми. Віддала їм акції, а вони обіцяли їй будинок, але підкинули в якусь халупу. Обдурили й кинули. Леся запила, дитиною не опікувалася. А потім один з її приятелів поставив умову:
Або я, або син.
Вона вибрала його, а Микиту завезли в ліс і кинули. Слідчий дізнався про це, коли вийшов на шахраїв, які намагалися продати акції. Леся показала, де залишила сина, але там його вже не було. Почалися пошуки, але хлопчика не знайшли. Лесю заарештували.
Дарина виховувалася в дитбудинку, а коли виростала, мріяла жити в селі. Їй дали невеликий будиночок і вона була щаслива.
Новий чи ні, але міцний і затишний. Я так про це мріяла!
Влаштувалася в місцеву їдальню завжди хотіла бути кухарем. Допомагав їй сусід Кирило, скромний хлопець, який і сам не наважувався зізнатися у почуттях. Одного разу Дарина пішла в ліс по гриби й під кущем знайшла маленького хлопчика брудного, сплячого.
Дитинко, прокидайся… торкнулася його обережно.
Хлопчик прокинувся й заплакав. Вона взяла його на руки, але він боровся.
Не бійся, я тобі не зроблю нічого поганого… шепотіла вона.
Принесла додому, вимила, нагодувала. Попросила Кирила привеВрешті-решт, коли Дарина, Кирило та маленький Микита сиділи за святковим столом разом із Вірою Михайлівною, усі відчули, що нарешті знайшли те, що так довго шукали справжню родину.