**Сніжинки летять назустріч**
Після двадцяти років спільного життя багато подружніх пар стикаються з напругою. Киру й Романа це також не оминуло.
«Двадцять років ми прожили з Ромком, пройшли через багато чого, виростили сина Олега, який тепер навчається в університеті. Треба подзвонити, як йому там самотньо Хотів незалежності ось і живе в гуртожитку. Та й не скаржиться», думала Кира, закутавшись у плед.
Син з дитинства був такий самий упертий, як і вона. Тому вони завжди знаходили спільну мову адже він був її віддзеркаленням. Чомусь вони з чоловіком так і не наважилися на другу дитину, хоча вона й мріяла про двох. Але життя штука складна, і з часом вона переконалася, що зробили правильний вибір.
Познайомилися ще студентами, одружилися на третьому курсі, а на четвертому вона народила сина. Пощастило, що допомагала мати не довелося брати академвідпустку, і разом із чоловіком вона закінчила навчання.
Звісно, не одразу все було гладко: жили туго, грошей постійно не вистачало. Але з часом, як то кажуть, «усе минуло, як дим із яблунь»
Роман знайшов роботу у великій компанії, поступово піднімався карєрними сходами. Тепер він заступник генерального директора. Кирі менше пощастило вона не гналася за званнями. Працювала звичайним менеджером, але в іншій фірмі.
Роман одразу попередив дружину:
Можу, звісно, і тебе влаштувати до нас, але не хочу, щоб ми працювали разом. Ілько влаштував дружину тепер у них дома тільки скандали. Вона його ревнує навіть до прибиральниці!
Ромцю, я зрозуміла. Робота окремо, сімя окремо. Я й сама так думаю, відповіла Кира, і чоловік залишився задоволений її мисленням.
Роман був людиною серйозною до інших жінок особливо не тягнувся. Хоча, як і будь-який чоловік, міг помилуватися гарненькою. Але дружині ніколи не зраджував, хіба що трохи фліртував. Без цього нікуди іноді й самі жінки навязуються.
Кира його ревнувала часом не витримувала й влаштовувала сцени. Тепер вона сиділа в кріслі, за вікном тихо падав сніг, а вона вдивлялася в екран телефону, де їй усміхалося знайоме, кохане обличчя чоловіка трохи неголене.
У квартирі було тихо, а обличчя Романа продовжувало посміхатися. Вона думала:
«Усміхається, а мені боляче. Хоч би подзвонив Усе це час я почуваюся не в своїй тарілці, сама. А все через те, що не могла подолати гордість і, скрегочучи зубами, погодилася жити окремо. Тепер що? Могла б усе виправити, але ні»
Півроку тому Роман сказав дружині:
У нас на роботі корпоратив святкують ювілей компанії. Шеф наказав усім приходити з подружжями. Тож готуйся
Ой, Ромцю, мені треба нову сукню Хочу виглядати гарною
Звичайно, купимо. Коли?
Поїдем у вихідні по торгових центрах.
Так і вирішили. Кира вибрала елегантну сукню навіть чоловік аж очі витріщив, коли вона її приміряла.
Ого, Кирочко, та ти в мене справжня красуня! скрикнув він.
А ти думав! сміючись, гордо підкинула головою вона.
Тепер, сидячи в кріслі, Кира згадувала той корпоратив. Перед очима стояла лише одна картина: як її Роман, посміхаючись своєю чарівною усмішкою, танцював із жінками-колегами. Найчастіше із бухгалтеркою Марічкою, яка була в облягаючій червоній сукні, щось шепотіла йому на вухо, і вони разом сміялися.
Киру ж залишили з його другом Ігорем той самотній після розлучення, тому не відходив від неї. Правда, Роман теж запрошував її на танці, питав, чи подобається їй вечір, але в душі в неї нісся шторм, коли вона бачила його з іншими.
Коли Ігор довго розповідав про свою подорож до Туреччини, Кира вдавала, що слухає із захопленням. Після корпоративу вони повернулися додому Роман бачив, що дружина незадоволена, але вирішив не розпитувати.
У кінці, змивши макіяж, Кира промовила:
Мені не сподобалося, як ти поводився сьогодні. Чому залишав мене з твоїм другом? Його балачки мене зовсім не цікавлять.
А ти хочеш, щоб я весь вечір стояв біля тебе й тікав від усіх жінок, які хотіли зі мною потанцювати? До того ж, частіше вони мене запрошували, а не я їх.
Так, різко відповіла вона, розуміючи, що перегинає, але вже не могла зупинитися. Краще б взагалі не танцював, аніж ігнорувати дружину, базікати з шефом і кружляти з тією бухгалтеркою Марічкою.
Киро, втомлено сказав Роман, я вже стомився від твоєї ревнощів. І це не вперше. Твої докори, істерики мені набридли. Ти поводишся як параноїдальна ревнивиця.
Краще бути параноїком, ніж бабієм, відрізала вона.
Гаразд. Тоді, мабуть, нам варто розійтися на час.
Кира ледве стримувала сльози. Гордість не дозволиІ ось тепер, тримаючи Романа в обіймах, вона зрозуміла іноді треба просто відпустити страх і дарувати довіру, бо кохання сильніше за будь-які сумніви.