Не плаче, не чекає, не сумує
Чоловік Марічки завжди стриманий, тихий, спокійний, чемний. Тарас і двадцять три роки тому був таким, коли запропонував їй вийти за нього заміж.
Як завжди літнім вечором гуляли за селом біля річки, він раптом зупинився, взяв за руки і тихо промовив:
Марічко, я хочу, щоб наші долі стали однією. Ми з тобою маємо бути разом це доля.
Тарас дивився на неї спокійно і був певен вона не відмовить, відчував, що кохає його. Дівчина від щастя спалахнула, серце забилося:
Так-так, Тарасе, так. Я вийду за тебе.
Обидва були щасливі.
Я збудую для нас нову хату, батько допоможе, вже й місце вибрали, ходи покажу. Вони йшли, тримаючись за руки, зупинилися під старою калиною.
Ось тут. Тільки калину доведеться зрізати, стара вже, ще впаде на хату. Якщо що посадимо нову.
Чудово, Тарасе, з вікон річку видно буде.
Після весілля жили у батьків Тараса, але незабаром і хата була готова. Він іще добудовував другу половину з окремим входом.
Це для наших дітей. Раптом хтось із них захоче залишитися тут, у селі. Нехай буде свій хід.
Який же ти в мене далекоглядний, тішилася Марічка і погоджувалася з чоловіком.
Дітей було небагато народилася лише одна донька. Виростили її, а потім вона вступила до інституту і оголосила батькам:
Мамо-тату, на мене не розраховуйте, з вами жити не залишуся. У місті хочу жити, і вже є хлопець Андрійко.
Так і стояла пустою друга половина хати. Марічка прибирала там, мила вікна, а Тарас навіть не заходив. У своїй половині було просторо, затишно. Жили вони самотужки, донька навчалася. За всі двадцять три роки шлюбу Тарас ніколи не образив Марічку. Завжди спокійний, ніколи не підвищував голосу, селяни поважали їх.
А ось цей чемний, тихий і врівноважений Тарас два дні тому, повернувшись з роботи, заявив дружині:
Марічко, мені, звичайно, важко тобі це сказати, але наше спільне життя підійшло до кінця. Розумієш, зараз таке життя, і в більшості так через двадцять років кохання зникає. Я зустрів іншу жінку, але дякую тобі за всі ці роки. Ганну не кину, допоможу закінчити навчання, за гроші не хвилюйся, хату залишаю вам із донькою.
Тарас ще щось говорив, але Марічка тихо сіла на диван і вже не слухала. У скронях билося, потім почула:
Прости, і вийшов із валізою, схоже, зібрав її заздалегідь, тихо зачинивши двері.
Марічка плакала.
Чому це сталося зі мною? Хоч у багатьох так буває, але я й гадки не мала, що це торкнеться нашої родини. Десь я прогляділа. Хотілося заплющити очі й уявити, що це сон. А коли відкрию все буде як раніше. Нічого страшного не сталось, просто приснилося. Любий чоловік, спокійний і тихий, пішов назавжди, думала вона перші дні.
Перший тиждень, а може й більше, ще теплилася надія раптом він передумає й повернеться. Але ні. Марічка не знала, куди й до кого пішов чоловік, і не цікавилася. Пішов і пішов. Час минав, вона заспокоїлася, лише інколи думала:
Ось доля Спочатку подарувала мені чоловіка, а потім забрала. Тепер звикаю жити сама. Перекреслено все наше спільне життя. Може, Тарас уже й забув мене, але я ще не можу Хоч і відпустила.
Марічка вже не плакала, давно виплакалася, але інколи згадувала колишнього чоловіка, з яким розлучилася відразу, як тільки він її кинув. Іноді, дивлячись у вікно, думала:
Десь живе Тарас, знайшов нове кохання. Для мене це було як грім серед ясного неба. Колишній чоловік ніколи не був балакучим, гулякою, і такого від нього не чекала. А ось подивись сталося
Минуло шість років. Образа давно загоїлася, хоч Марічка й не вірила, що час лікує, але біль притупився. Ось уже й пятдесят. Виглядає добре, вона й за молодих літ була красунею. Ганна вийшла заміж за міського хлопця, живе з ним у області, вже й онук є у Марічки. Хоча рідко його привозять.
Марічка прийшла з роботи, пила чай у альтанці літо, у хаті сидіти не хотілося. У двір увійшла сусідка Наталка, медсестра, і жваво піднімала їй настрій.
Привіт, чого сумна?
Не знаю, зажурилася, відповіла Марічка.
А я тобі прийшла сказати важливу новину, заговорююче подивилася на сусідку.
Ну й
Наталка посміхалася, витримала паузу, потім випалила:
Дивлюся я на твою красу у дворі, на троянди Як у тебе все виходить? Квітів море, все пахне, а ніхто цю красу не бачить.
Наталко, ти давай до справи, квіти це квіти. Не про троянди ж ти прийшла.
Так, не про троянди А ти чула, що наш лікар Степанич пішов на пенсію? А замість нього прислали нового, і уявНовий Степа́ныч Оле́ко́, такий са́м ла́гідний і розумни́й, прий́шов у ї́хнє життя́, і вже́ ніхто́ не нагадува́в Марі́чці про мину́ле, бо тепе́р у не́ї був ща́сливий сьогодні.