**Щоденниковий запис**
У родині розлад і дому не рад.
«Я його ненавиджу! Він мені не батько! Хай тікає звідси. Проживемо без нього», Ліза шалено злилася на вітчима. Я не розуміла цього сімейного конфлікту. Чому б не жити дружно? Мені й на думку не спадало, які пристрасті клекотіли в цій родині.
У Лізи була молодша сестра по матері Яринка. Яринка спільна донька мами та вітчима. Мені здавалося, що вітчим однаково ставився і до рідної Яринки, і до прийомної Лізи. Але це погляд збоку. Насправді, Ліза ніколи не поспішала додому після школи. Вона розраховувала, коли піде на роботу її ворог номер один ненависний вітчим. Але, не дай Боже, розрахунок виявлявся неправильним, і вітчим ще був удома, Ліза «виходила з берегів».
Вона шепотіла до мене:
«Він тут! Оленко, посидь у моїй кімнаті».
А сама демонстративно зачинялася у ванній і чекала, поки вітчим піде. Щойно він зачиняв за собою двері, Ліза миттєво виходила з добровільного заточення, з полегшенням зітхала:
«Нарешті пішов! Оленко, тобі пощастило живеш з рідним татом. А я от мучилася» Ліза гірко зідхнула. «Ходімо, Оленко, обідати».
Матір Лізи була майстринею господарювати. У цій родині їжа була культом. Сніданок, обід, полуденок, вечеря усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Коли б я не прийшла до Лізи в гості, завжди на столі теплий обід. Усі каструлі й сковорідки вкриті рушником, чекають на їдоків.
Ще памятаю: Ліза не любила сестру Яринку, молодшу на десять років. Ліза ображала її, насміхалася, билася. Але через роки сестри стали нерозлучними.
Ліза вийде заміж, у них народиться донька. Згодом уся їхня родина, крім вітчима, поїде на ПМЖ до Німеччини.
За дванадцять років Ліза народить ще одну дівчинку. Яринка залишиться старою дівою, але допомагатиме сестрі виховувати дітей. У далекій країні їхня родина ще міцніше згуртується. З рідним батьком Ліза листуватиметься аж до його смерті. У нього була інша дружина. Ліза єдина донька свого тата.
Я виросла в повноцінній родині (з рідними татом і мамою), але всі мої подруги були безбатченками. У дитинстві я не знала про їхні претензії до вітчимів. Та виявилося, що їм жилося непросто.
У Ірки мати й вітчим були затятими алкоголіками. Ірка соромилася їх. Нікого ніколи не запрошувала в гості знала: вітчим лаятиметься, а мати його підтримає, ще й ляпасом вгостить. Але, переступивши пятнадцятирічний рубіж, Ірка вже могла дати відсіч будь-кому, тому вітчим і мати залишили її в спокої.
«Оленко, запрошую тебе на день народження», радісно повідомила Ірка.
Я щиро здивувалася:
«До тебе додому? Мені якось страшно, Ірко. Вітчим не вижене?»
«Нехай тільки спробує! Його влада скінчилася. Мама дала мені адресу рідного тата. Тепер він мій захист. Тато живе недалеко. Приходь, Оленко. Мама готується, метушиться», Ірка була впевнена в собі, як ніколи.
Настав день шістнадцятиріччя Ірки. Я приготувала подарунок, дзвоню у двері подруги.
На порозі стоїть розкішна Ірка:
«Привіт, подруго! Заходь! Сідай за стіл».
Мати Ірки й вітчим стояли біля столу. Я тихо, зі страхом, привіталася. Подружжя одночасно кивнули у відповідь.
На святковому столі, застеленому потертою клейонкою, стояв плов у великій мисці, нарізаний хліб на тарілці та лимонад у гранчастих склянках. На склянках лежали хрусткі слоїки. І все. Але було видно, що Ірка пишалася цими «святковими» стравами.
Боже, а чим же родина харчувалася в будні? Я відразу згадала своє день народження. Моя мати стояла біля плити цілий день. Варила, смажила, пекла. Салати, мясо, риба, пироги, торт, сік, компот Так, у кожній хаті свої скарби.
Я, не показуючи здивування, із задоволенням зїла плов із шматочком хліба, запила склянкою лимонаду. Слойку не стала їсти відклала вбік, бо вона сильно кришилася, і я боялася забруднити клейонку.
Мати Ірки й вітчим так і стояли нерухомо біля столу, спостерігаючи за нами. У кутку кімнати, де ми святкували, стояло ліжко. На ньому лежала бабуся Ірки:
«Зіно, не п«Не пий, а то забудеш про мене й не нагодуєш», простогнала бабуся, повернувшись до стіни, а ми з Іркою швидко покинули хату, бо молодість має власні справи, і нам було не до старих розмов.