Валя вже не могла більше терпіти. Вона не розуміла, чому Дмитро так до неї ставиться чи перестав кохати? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі й ліг спати у вітальні.
Вранці, коли він вийшов до сніданку, Валя сіла навпроти нього.
Дмитро, скажи мені, що відбувається?
А тобі що не так?
Він пив каву й намагався не дивитися на неї.
Ти дуже змінився з того часу, як народилися хлопчики.
Я не помітив.
Дмитро, ми два роки живемо, як сусіди. Це помітив?
Слухай, а чого ти хотіла? У хаті завжди розкидані іграшки, смердить молочними кашами, діти ревуть… Ти думаєш, це комусь сподобається?
Дмитро, це ж твої діти!
Він схопився і почав нервово ходити по кухні.
Всі нормальні дружини народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихенько гралася в кутку й не заважала. А ти одразу дві! Мені мама казала, а я не слухав такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!
Такі, як я? Це які, Дмитро?
Такі, без мети в житті.
Але це ж ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я всю себе віддала сімї!
Валя сіла. Помовчавши, додала:
Гадаю, нам треба розлучитися.
Він подумав і сказав:
Тільки за. Але тільки без аліментів. Я сам тобі даватиму гроші.
Чоловік розвернувся і вийшов із кухні. Їй би заплакати, але з дитячої почувся галас. Близнюки прокинулися й вимагали її уваги.
***
Через тиждень вона зібрала речі, забрала дітей і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, яка дісталася їй від бабусі.
Сусіди були нові, тож Валя вирішила познайомитися.
З одного боку мешкав похмурий, хоча й нестарий, чоловік, а з іншого яскрава пані років шестидесяти. Першим ділом вона постукала до чоловіка:
Доброго дня! Я ваша нова сусідка, хотіла познайомитися, купила торт, запрошую на кухню на чай.
Валя старанно посміхалася. Чоловік оглянув її, буркнув:
Не їм солодкого, і зачинив двері перед її носом.
Валя знизала плечима й пішла до Зінаїди Єгорівни. Та погодилася приєднатися, але лише для того, щоб промовити промову.
Отже, я люблю відпочивати вдень, бо ввечері дивлюся серіали. Сподіваюся, ваші нащадки не заважатимуть мені своїм криком. І будьте ласкаві не дозволяйте їм бігати коридором, нічого не чіпати, не бруднити і не ламати!
Вона говорила довго, а Валя з тугою думала, що життя тут їй не цукрувате.
***
Вона віддала хлопчиків до садка, а сама влаштувалася туди ж нянею. Було дуже зручно вона працювала саме до того моменту, коли треба було забирати Юрка й Андрія. Платили копійки, але ж Дмитро обіцяв допомагати.
Перші три місяці, поки тривав їхній розлучальний процес, Дмитро справді підкидав гроші. Але після розлучення минуло стільки ж, а від нього ні копійки. Валя вже два місяці не могла заплатити за комуналку.
Стосунки із Зінаїдою Єгорівною погіршувалися щодня. Одного вечора, коли Валя годувала на кухні хлопчиків, туди впорхнула сусідка в атласному халаті.
Дівчинко, сподіваюся, ви вирішили свої фінансові проблеми? Не хотілося б через вас залишитися без світла чи газу.
Валя зітхнула:
Поки ні. Завтра поїду до колишнього чоловіка зовсім забув про дітей.
Зінаїда Єгорівна підійшла до столу.
Ви їх завжди макаронами годуєте знаєте, що ви погана мати?
Я хороша мати! А вам би порадила не встромляти носа, куди не треба, а то ще й отримаєте ним!
Ото розпочалося! Зінаїда Єгорівна верещала так, що аж вухи закладати. На крик із кімнати вийшов Іван сусід Валі з іншого боку. Послухав, як Зінаїда Єгорівна проклинає Валю, дітей і взагалі все навколо, потім розвернувся й зник у кімнаті. Через хвилину повернувся, кинув на стіл гроші й сказав:
Стихни. Ось тобі за комуналку.
Жінка замовкла, але, коли Іван пішов, прошипіла Валентині:
Пожалкуєш ти за це!
Валя пропустила це повз вуха. І даремно. Наступного дня вона поїхала до Дмитра. Він її вислухав і сказав:
У мене зараз складний період, не можу тобі нічого дати.
Дмитро, ти глузуєш? Мені чимось треба годувати дітей.
То й годуй, я ж не забороняю.
Я подам на аліменти.
Звісно, подай, моя офіційна зарплата така, що отримуватимеш сльози. І намагайся більше мене не турбувати!
Валя брела додому й плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже нема. Але вдома її чекав ще один сюрприз дільничний. Зінаїда Єгорівна написала на неї заяву. Там було сказано, що Валя загрожувала їй, а її діти голодні й без нагляду.
Цілу годину дільничний проводив з нею бесіду, а на прощання сказав:
Я зобовязаний повідомити до опіки.
Та що ви? Я ж нічого погаЧерез рік, коли Валя та Іван влаштували весілля в маленькому затишному кафе, навіть Зінаїда Єгорівна, дивовижним чином помякшена, прийшла з трояндою і, вибачившись, прошепотіла: “Будьте щасливі, діточки”.