**КАЗКА ПРО ОДНОГО ФЕРМЕРА**
Жив собі фермер. Звичайний, небагатий. Хата старенька, худоби трохи: дві корови, три кози, три качки, десяток курей та кусень землі. На ній сіяв він кукурудзу, картоплю, ще щось аби прогодуватись. Ще трактор у сараї, знаряддя різне. А тварини його любили свого господаря, бо він ставився до них, як до родини. Говорив із ними, ділився останнім. Якщо хтось із них хворів, брав у хату та доглядав, немов дитину.
Інші фермери з села сміялися:
Продав би на мясо грошей б на нову техніку назбирав. І жінка б яка поглянула, а то кому такий жебрак потрібен?
А він лише посміхався:
Та не можу. Вони ж мені рідні.
У корчмі, куди фермери зїжджалися по вихідних, ці слова сприймали як жарт. Тут пили, грали на більярді, танцювали під музику місцевої банди грали вони сільські мелодії, старі, добрі. А фермер ніколи не виходив танцювати. Через старі чоботи. Нових козацьких, шкіряних, як у всіх, не було.
А офіціантка Марічка постійно на нього позирала. Чоловік спокійний, добрий, очі усміхнені. Кілька разів натякала на танець, але він лише червонів, ховав ноги під стіл і бурмотів:
Вибачте, пані Голова крутиться, мабуть, перебрав.
Як же він бреше! сердилася Марічка. Він же лише одну чарку випив!
Тоді один із фермерів пояснив:
У нього повний двір худоби, яку він ледве годує. Ми йому казали продавай, буде легше.
А він?
А дурень. Каже: «Вони ж мені сімя».
Хтось засміявся, а один навіть спробував Марічку обійняти. Але в українських корчмах офіціантки суворі. Удар справа і фермер у нокауті. Публіка реготала, а Марічка почала дивитися на фермера зовсім інакше. Підкладала йому безкоштовні вареники, але він червонів і відмовлявся.
Що тут було? Нерозділене кохання чи навпаки спільне, але він вважав себе тягарем? Бідний фермер, який ледве годував свою худобу
А тієї весни під час сівби тварини йшли за трактором, підтримуючи свого господаря. А собаку Чубчика він інколи брав із собою в корчму, ховав під столом і годував тими безкоштовними варениками. Сам не їв їй віддавав.
Марічка дивилася на це й не знала, чи плюнути на нього та знайти когось кращого, чи розплакатися, сісти йому на коліна, обійняти й запитати прямо:
Чи так і не подивишся на мене? Чубчика годуєш, а мене не поцілуєш?
І при цій думці очі її ставали вологими.
Та невідомо, чим би все скінчилося, якби одного вечора, коли фермер сидів на лавці у дворі, а тварини оточували його, йому не стало зле. Дуже зле. Серце. Зойкнув, схопився за груди й упав.
Худоба збіглася до нього, підняла галас скрегіт, кудкудання, гавкіт, бекання Лише Чубчик, притулившись до грудей, слухав биття серця.
Тихо! гавкнув він, і всі замовкли. Погана справа. Серце бється все повільніше. Біжу по допомогу! Ви лишіться з ним.
І собака помчав до корчми.
Бігти було недалеко, але потрібно було півгодини. Коли Чубчик увірвався всередину, грала музика, народ гуляв хто горілку пив, хто самогон. Він гавкав, але ніхто не чув через шум.
Аж раптом двері з підвіконням вилетіли всередину, ніби гарматним ядром. Двома ядрами двома коровами, що на повному ходу влетіли в корчму. Музика стихла. А потім увірвалися три кози, три качки, кури та дві кішки.
Я ж казав не залишати господаря! репетував Чубчик.
Тоді люди зрозуміли біда. Завантажили худобу у вози й поспішили до фермера.
Той був ще живий. Його відвезли до лікарні. А Марічка, звільнившись із роботи, залишилася доглядати за його господарством. Щовечора їздила до нього. Він червонів і буркотів:
Я все віддам, тільки не кидай моїх діток.
Так і сказав «моїх діток».
Через місяць він повернувся й не впізнав свого двір. Марічка продала свою хату, виручила чимало. Тепер усе сяяло: і будинок, і комори, і нова техніка.
Ой фермер зняв старий капелюх. У мене таких грошей немає.
Тварини обступили його, ласувалися.
А мені можна? спитала колишня офіціантка.
Він підійшов і обійняв її.
Тварини спостерігали.
Незабаром вони одружилися. Тепер працювали разом легше ж удвох. Збудували велику свинарню, тримали сотню поросят. Але цим займалася вже Марічка.
Іди звідси, казала вона. Знаю я тебе. Виростиш їх та й випустиш у поле. А мені ж восени треба борг віддати.
Фермер зітхав і йшов до хати. Сідав на лавку, а довкола збиралися дві корови, три кози, три качки, кури, Чубчик та дві кішки. Вони слухали його оповідки. А Марічка, повертаючись зі свинарні, дивилася на цю ідилію й молилася, аби це ніколи не закінчувалось.
Про що ця казка?
Мабуть, про те саме.
Одного разу фермер з Марічкою сиділи на лавці, обіймаючи своїх чотирилапих діток, і зрозуміли, що щастя це не великі гроші, а те, ким ти готовий ділитися з тими, кого любиш.