**Щоденниковий запис**
Поняла, що щастя безмежне.
Оксана вирішила на вихідні заїхати до рідного села, провідати матір та сестру. Сама вона жила в обласному центрі, працювала лікарем-кардіологом у лікарні й не часто випадала нагода вирватися додому.
Оксані було сорок пять, гарна жінка, колись була заміжня, народила доньку. Та вже закінчила інститут і, вийшовши заміж за однокурсника, поїхала з ним до його рідного краю. З чоловіком прожили сім років і розійшлися виявилися надто різними. Розлучення було спільним рішенням.
Добре, що три дні вихідних, раділа Оксана. Треба заскочити в магазин, купити мамі та сестрі що-небудь.
Вона родом із села, з дитинства мріяла стати лікарем, швидше вирватися з дому. Чесно кажучи, життя в селі нуднувате, хоча й назва у того села була «Веселе». Та нічого веселого там не було, село занепадало. «Веселі» мешканці розїхалися на заробітки, молодь тікала до міста.
Осінь і зима в селі були особливо сумними. Трохи веселіше ставало навесні, коли починалися польові роботи. Навколо буйнувала зелень, сонце робило життя в «Веселому» трохи світлішим.
Зараз стояла друга половина червня. Оксана їхала автобусом з міста, дивилася у вікно на зелені поля й квітучі луки. На душі було тепло майже два місяці не бачила рідних, робота…
Мама почувається не найкраще, добре, що Альона живе з нею. Це щастя, інакше довелося б частіше їздити сюди, хоч й шлях не близький три години автобусом, думала вона.
Молодша сестра Альона нікуди не поїхала, вийшла заміж за місцевого хлопця й залишилася тут. Батько помер рано, тому Альона з чоловіком жили у матері. Тарас виявився майстрякою: переробив будинок, зробив прибудову для своєї родини й окремий вхід, щоб не турбувати тещу. Альона народила двійнят-синів, які теж вже вчилися в коледжі.
На відміну від мене, Альонка завжди хотіла жити в селі, а я, навпаки, мріяла втекти з цієї «веселості», ділилася вона з подругою Марічкою. Навіть якось привозила її до села, і та була в захваті від свіжого повітря.
Зрозуміло, Маринко, тобі, міській, тут усе в диковинку. А спробуй поживи в селі, коли осінь, дощ, бруд або весняна розтопіть… Тоді вже не так здивована будеш, сміялася Оксана.
Цього разу дорога пройшла непомітно вона дрімала, а прокинулася, коли проїхали велике селище. Незабаром зявився знак із написом «Веселе». Водій свернув із траси, автобус потряхивало на ґрунтовці.
Виходячи, Оксана озирнулася.
Нічого не змінюється, усміхнулася й пішла до будинку.
Сонце гріло, повітря було свіжим, пташки співали. Настрій був чудовим таки рідні місця.
Здоровенькі, Оксанко! почула вона старенький голос. Перед нею стояла баба Параска, сусідка. До матусі?
Так, бабусю, завітала.
Добра справа. Вона тебе чекає. Ну йди, а я до магазину.
А як здоровя?
Та вже як… По віку.
Оксана зайшла у двір, відчинила двері, і на порозі її зустрів кіт Барсик, терся об ноги.
Привіт, гарненький, погладила його.
Оце «гарненький»! визирнула з кухні Альона. Справжня діжка! Привіт, сестро!
Вони обнялися.
Будеш обідати?
А як же! І з дороги я.
У хаті чи надворі?
На дворі, звісно.
А де мама?
В городі, ось іде.
Привіт, мамо! підбігла Оксана, взяла мисочку з полуницею. Я за тобою сумувала.
Привіт, доню! мати сяяла.
За обідом Оксана дізналася про всі новини. В селі залишилися переважно літні люди.
А де Тарас?
На заробітках. Тепер так гроші заробляє. Машину купили.
Молодець, піклується про родину. Тобі пощастило, не так, як мені.
А ти не там шукала. Треба було за місцевого, як я, сміялася Альона.
Тим часом у двір зайшла поштарка Надя й принесла повістку.
Альонко, щось тобі прийшло.
Дякую, зайду.
Може, я за тебе отримаю? запропонувала Оксана.
Ну… добре.
Чого це тобі захотілося на пошту? здивувалася Альона.
Пройтися. Давай паспорт.
А може, на велосипеді? Я завжди на ньому їжджу.
Чудова думка!
**…потім сиділи біля річки**
Оксана їхала селом. Підїхала до старої пошти, залишила велосипед.
Здоровенькі! сказала, заходячи всередину.
О, Оксанко! підвелася Тетяна, її колишня однокласниця.
Вони поговорили, згадали школу.
Надовго приїхала?
Ні, на вихідні.
На зворотному шляху Оксана раптом почула:
Обережніше!
Перед нею зупинився чоловік на велосипеді.
Вибачте, я розглядала садок.
Буває, усміхнувся високий симпатичний чоловіВони сиділи біля річки, сміялися, і вона зрозуміла, що справжнє щастя завжди було ближче, ніж здавалося.