**Щоденниковий запис**
Сьогодні Марія з нетерпінням чекала кінця робочого дня. Уявила, як вийде з офісу, а біля машини її зустріне коханий чоловік, і вони поїдуть разом у улюблену кавярню. Саме там вони познайомилися пять років тому цього самого дня.
Вискочила з офісу швидше за всіх і побачила чоловіка біля авто. Він посміхався:
Привіт, Денису, обійняла його, а він поцілував у щоку.
Ну що, поїхали до нашої кавярні? скоріше затвердив, ніж закпитав він. Вона щасливо засміялася й кивнула. Чекала подарунка.
Просидівши трохи в кавярні, але так нічого й не подарувавши, Денис запропонував:
Гаразд, їдемо додому. Подарунок чекає там.
Справді? А що це? Чому не взяв із собою? здивувалася дружина.
Скоро побачиш і зрозумієш, загадково відповів він.
Підїхавши до дому, вийшли з машини. Денис підійшов до іншого авто, натиснув на сигналку і воно відчинилося.
Ось тобі подарунок, кохана. Катайся на здоровя.
Марія аж оніміла машини вона ніяк не очікувала. Кинулася йому на шию:
Дениску, дякую! То й справді ти найкращий чоловік у світі. Як же я тебе люблю!
Вона й так боготворила його, бо він кожним вчинком доводив свою любов. Працював багато, інколи без вихідних, щоб заробляти на подарунки та відкладати на будинок. Мріяли про велику оселю за містом, а після про дитину. Жили в трикімнатній квартирі Марії, що дісталася їй у спадок.
Тепер це твоя машина. Знаю, як ти про неї мріяла.
Дома відсвяткували пяту річницю й покупку авто у кавярні не випили б, адже Денис був за кермом.
Наступного дня Марія приїхала до офісу на новій червоній машині. Колеги вже чекали, цікаво, що ж чоловік подарував на ювілей.
Денис подарував мені авто! Він мене розуміє без слів, заплющила очі на мить. Дівчата, якщо б ви знали, який він чудовий! За пять років ми навіть серйозно не сварилися.
Вітаємо з шикарним подарунком! тішилися колеги.
Хто щиро радівав за неї, а хтось ледь не гриз від заздрості. Одна з таких Софія, колишня однокласниця Дениса, що завжди заздрила Марії. Ще зі школи кохала його. Дивлячись тепер на щасливу Марію, думала:
«Чому одним усе, а іншим нічого? Ну нічого, ще пострибає вона» А в очі посміхалася.
Марія ж, наївна, не розуміла, що щастя любить тишу. Вона нічого не приховувала від колег, думаючи, що й вони так само до неї ставляться. Не здогадувалася, що знайдеться зависна душа, здатна на підлість на все, аби забрати чужу радість.
Ближче до вечора Денис подзвонив: сказав, що затримається через термі але Марія, замість того щоб сумувати, посміхнулася, згадавши, що вже купила йому нові швейцарські годинники, і поїхала додому з теплом у серці.