**Чужий чоловік**
Віра, вибач, мені треба їхати.
Дружина дзвонила? Їдь, звісно. Я звикла.
Вірі було важко щоразу відпускати Миколу до дружини. Так хотілося, щоб він залишався на ніч. Вони б пішли в кав’ярню, потім дивилися фільм, закутавшись у теплу ковдру. Вона б зварила смачну каву…
Але все це було лише у мріях. Микола ніколи не приховував, що одружений, має сина. Дружину не любить, живе заради хлопчика. Чекає, поки той закінчить школу, і тоді піде до Віри.
Вірі було байдуже до його дружини. Чому вона має думати про щастя якоїсь жінки? Ну, була сімя, розлюбив чоловік це ж видно з його поведінки. Так не тримай його, відпусти. Просто Микола хороший батько, не може травмувати сина своїм уходом.
Нічого, буде і на її вулиці свято. Через два роки син поїде вчитися, і тоді… Буде й ковдра, і кіно, і сімейне щастя. Віра мріяла народити дочку, свою копію.
Два роки пролетіли швидко. Віра чекала, коли він нарешті зробить те, що обіцяв, але щоразу знаходилися виправдання.
Розумієш, у Насті мати сильно захворіла, вона забрала її до нас. Не можу зараз, сама ж знаєш…
Віра зітхала і розуміюче кивала. Скільки ще чекати? До пенсії?
Затримка. Що, збій? Купила тест. Дві смужки. Може, це й на краще… Треба до лікаря, щоб підтвердив.
Віра сиділа в жіночій консультації в кінці коридору, чекала своєї черги. Двері відчинилися, з кабінету вийшла вагітна жінка з великим животом. Під руку її вів чоловік. Не може бути… Це ж Микола. Що відбувається?
Вони вийшли на вулицю, Микола не помітив Віру. Вона зайшла до лікаря.
Дівчино, з вами все гаразд? Ви дуже бліда.
Так, мабуть, гаразд. Хочу перевіритися.
Лікар підтвердив вагітність і привітав Віру.
У вас вік уже підганяє, народжувати першу дитину в 35 пізнувато, звісно. Але нічого. Ось нещодавно була пацієнтка, 40 років, син випускник, а вони з чоловіком вирішили донечку народити. Гарна сімя, міцна, чого не народжувати?
Віра криво посміхнулася і нічого не відповіла. У голові бурлив метушливий потік думок. Як так, навіщо він брехав, що піде, а сам дитину зробив «некоханій дружині»? Довго збирався це ховати? Що тепер робити?
Лисичко, сьогодні не зможу приїхати, вибач…
Так, звісно. Я теж зайнята.
Чим це?
Іду в клуб з Оленою. Набридло вдома сидіти.
Який клуб, тобі скільки років? Мені не подобається ця ідея, Лисичко…
Ну, в мене немає сімї, маю право. Ти чужий чоловік, не маєш права мені вказувати.
Віра вимкнула телефон. Ось так, їй у клуб не можна, а вона має, як вірна песина, сидіти й чекати свого господаря. А той буде народжувати дітей, виховувати, і іноді заїздити до неї за новими відчуттями. І так доти, доки йому не набридне.
Віра лише зараз зрозуміла, у якій жалюгідній ролі була всі ці роки. Все найкраще дружині й сину, а вона так, запасний аеродром. І йому байдуже, що роки йдуть, їй треба народжувати, інакше буде пізно. Ну, нічого, тепер у неї буде своя дитина.
Микола приїхав без дзвінка. Плакав. Сказав, що під час пологів дружини загинула донечка, хоча все було добре. У дружини через горе зїхав розум, і він не знає, що робити.
А що? Бут Бути з дружиною в цю тяжку годину, Миколо, це ваше спільне горе не розумію, навіщо ти їздив до мене, якщо у вас все було добре, навіщо брав?