Ой, слухай, як не з серіалу, але схоже…
Соломія обожнювала серіали й мріяла, щоб у її житті було так само гарно, як на екрані. Але це були лиш мрії, а насправді все було простіше, і будні пливли тихо та нудно.
Виходила Соломія заміж за Віталіка нібито з кохання, але це вона так думала. Віталік же, бувши з дитинства непостійним та гулякою, таким і залишився. Одружився, поселив дружину в свій невеликий будинок. А через три роки спільного життя раптом заявив:
Їду від тебе до міста, живи як знаєш. Тісно мені тут у селі, душа потребує чогось більшого.
Віть, та що це тобі? У нас же все добре… намагалася його зупинити Соломія, нічого не розуміючи.
У тебе добре, а в мене ні…
Із цими словами він вийшов із хати, взявши паспорт та небагато речей у стару сумку. По селу миттю пішли чутки, баби шепотілися на кожному розі:
Віталик Соломійку кинув, поїхав у місто, мабуть, там якась заздрівниця знайшлася.
Соломія переживала це мовчки не плакала, не скаржилася, спокійно жила далі у Віталиковому домі. Іти було нікуди у батьківській хаті жив брат із великою родиною, а їй там місця не було. Дітей у неї не було.
Мабуть, Господь вирішив, що з Віталика батько ніякий, тому й не дано мені дитини, думала вона, дивлячись на селянських малюків.
Кожного вечора, закінчивши справи, Соломія сідала перед телевізором і дивилася серіал, де кипіли пристрасті, були зради. Вона все пропускала крізь себе. Потім довго не могла заснути.
Ранок починався з того, що треба було годувати свиню, гусей і курей, молодого бичка Тихоня, потім привязати його за городом у стадо його не пускали.
Соломіє! почула вона голос сусідки, Твоє́ Тихоня відірвався, скаче по селу!
Ой, де ж він? вискочила вона за ворота і побачила, як бичок приціляється ріжками до сусідського паркану.
Тихоне, Тихоне… лагідно гу́кала вона, простягаючи шматок хліба, а він лише мотав головою. Та щоб тобі пусто було! вигукнула Соломія в розпачі, а бичок ніби образився, рвонув геть і розігнав сусідських качок з каченятами.
Не знати, скільки б вона ганялася за ним, якби не тракторист Іван. Він спритно схопив обривок мотузки, підтягнув бичка до паркану й привязав. Соломія дивилася на його міцні руки, що видніли крізь брудну сорочку. Їй раптом захотілося, щоб він обійняв її цими сильними руками.
Але вона одразу ж одійшла ці думки:
Ой, що це мені? Неначе кітці пестощів забажалося…
Соромлячись своїх миттєвих бажань, вона подумала:
Ну просто на́віть якесь… Ніколи в мене до Івана нічого такого не було. Білявий, усміхнений, жартівник. Та й не потрібен він мені. Живе ж із тією здоровенною Марічкою по сусідству.
Своїм Віталиком Соломія розлучилася одразу, як він подався у місто за кращим життям. Були в неї, звісно, парубки, що сваталися, але їй вони не подобалися, тому й жила сама, недолюблена.
Іван витирав руки об траву від мокрої мотузки, а вона раптом сказала:
Ходімо у двір, руки вмиєш. Він мовчки пішов за нею, а вона відчувала на спині його палючий погляд.
Вона одразу помітила, що Іван дивиться на неї якось інакше, і здивувалась:
Що це в нього? Але Іван лише вмив руки під рукомо́йником, витерся об рушник, ще раз глянув на неї і пішов.
З того моменту їм обом почало здаватися, що між ними простягнулася якась невидима ниточка. Коли Іван проходив повз, Соломія червоніла. А він тепер спеціально йшов на роботу повз її двір раніше так не робив.
Соломія почала вставати раніше, щоб полоти город так собі казала. Але знала, що хоче зустріти Івана, який щоранку йшов на роботу. Вони перехоплювали погляди, і в його спритних очах читався щирий чоловічий інтерес до неї, може, навіть захоплення.
Вона намагалася відганяти гріховні думки, та й Марічки боялася:
Не дай Боже побачить тоді мені не поздоровиться… Ще й на все село ославить.
Але Іван все ходив і ходив, дивився на неї палаючим поглядом, а вона теж привітно посміхалася. І думала, що в них як у серіалі, тільки чим це все закінчиться невідомо.
Одного разу Соломія замітала подвіря, як раптом почула знайомий голос:
Здоровенькі були, Соломійко! Так її колись називав Віталик.
Різко обернувшись, вона побачила колишнього чоловіка. Та ж нахабна усмішка, ті ж ка́рі очі, від яких колись стискалося серце.
Ось, повернувся… Приймеш назад?
А що так? Чого ж тобі у місті не сподобалося?
Серце на цей раз навіть не здригнулося. Виходить, не було кохання, або було але минуло. Двері перед ним захлопнулися назавжди, коли він тоді поїхав у місто шукати щастя без неї.
Віталик повВіталик залишився у своєму домі, але тепер часто дивився у бік Іванової хати, де за сміхом і світлом вікон вгадувалося щастя Соломії, яке він колись так легковажно відпустив.