Чужа, але своя, рідна
Мамо Фаю, як ви тут? Ми з Антком із магазину йшли, подумали зайдемо, ще й вам трохи солодощів принесли, обіймала Юля свою нерідну матір.
Вони так домовились Фаїна й Юля стали матірю та донькою. Фаїні вже за сімдесят, якщо точніше шістдесят шість. Життя її було нелегким, багато горя й неприємностей випало на її долю. Усе довелося пережити.
Та тринадцять років тому Бог послав їй благословення до неї прийшла Юля. Просто постукала у двері одного вечора. Фаїна відчинила. На порозі стояла молода жінка, брудна, в синцях. Вона швидко запросила її до хати.
Заходь, доню, заходь, жінка озиралася. Не бійся, я тут сама живу. Що ж з тобою сталося? воркувала Фаїна, допомагаючи зняти старе пальто.
Надворі стояла осінь. Рання, але сира й холодна, проймала до кісток.
Як тебе звуть? запитала вона. Я Фаїна Степанівна, але можна просто тітка Фая.
Юля, прошепотіла молода жінка й заридала.
Поплач, доню, полегшає, приговорювала Фаїна, гладячи її по волоссю.
Вона дістала аптечку, продезінфікувала подряпану щоку, напоїла гарячим чаєм. Юля від їжі відмовилася. Фаїна не розпитувала чекала, коли сама розкаже.
Дякую, тіто Фаю, дуже дякую. Я замерзла й страшенно втомилася. Не знаю, скільки йшла Це яка село? Темно було, нічого не розгледіла.
Семенівка, відповіла Фаїна. А ти звідки?
Ми з чоловіком жили в райцентрі Юля зідхнула. Одружились два роки тому. Спочатку все було добре, а потім почав бити. Я захотіла дитину, а він сказав: «Мені діти не потрібні». Але я завагітніла Коли сказала йому він знову побив мене. Я врятувалася втечею. А йти було нікуди я з дитбудинку
Ох, доню, натерпілася ти, зідхнула Фаїна. Та не бійся, я тебе не віддам у біду. Залишайся, якщо хочеш. Я тут сама
Так Юля й лишилася. Незабаром народився син Антко. Фаїна опікувалася ним, як рідною бабусею. А Юля вважала її матірю.
Тіто Фаю, можна я тебе називатиму мамою? Адже Антко кличе тебе бабусею
Звісно, доню, усміхнулася Фаїна. Ти вже моя рідна.
Так, мамо Фаю Чужа, але вже своя, рідна.
Так вони й жили. Юля влаштувалася на пошту. Хоч і була у неї освіта технолога, але в селі роботи не знайшлося. Антко підростав, а Фаїна за ним доглядала.
Фаю, твоя Юля золото, казали сусідки. Ось тобі Бог і компенсував Рідна дочка відвернулася, а тих несинівну пригорнула.
Так, дякую Господу, що послав її мені, зітхала Фаїна. Ми з нею, як дві самітні пташки, знайшли одна одну.
У селі жив чоловік Максим. Він полюбив Юлю за її доброту й лагідність. Те, що в неї був син, його не лякало він любив дітей. Своїх не мав перша дружина, Тетяна, не захотіла народжувати, покинула його.
Максим зробив Юлі пропозицію.
ВихЮля вийшла заміж за Максима, їхня родина стала ще більшою, а Фаїна, хоч і жила сама, ніколи не почувалася самотньою, бо знала поруч ті, хто дійсно її любить.