**Щоденник**
Доньку молодий батько назвав Зоряною, бо вона народилася в зимовий сніжний день, коли з неба сипалися великі пухкі сніжинки.
Такі ж легкі, як моя донечка, думав Тарас, їдучи до лікарні до дружини Олени, яка щойно народила. Він усвідомлював, що тепер клопотів прибавиться.
Олені імя сподобалося, до того ж дівчинка була світленькою, з ясними, наче небо, очима.
Зоряна росла в любові й турботі. Батьки дуже не дарували своїй «Зірочці», як часто кликав її тато. Вона вже ходила до садочка, майже шість років, але вважала себе дорослою. Хоча сусідка баба Галя, що мешкала навпроти, завжди казала: «Малесенька ти ще».
Я вже не мала! сердилася Зоряна, а баба Галя лише посміхалася.
Одного вечора дівчинка не могла заснути. Лежала тихо й слухала, про що розмовляють батьки. Їй подобалося підслуховувати так вона дізнавалася багато цікавого. Не свідомо, але коли довго не спалося…
Мати з батьком говорили про вагітність. Усім у родині було відомо, що незабаром народиться хлопчик. Зоряна вже вигадала імя назве його Вовчиком, бо в садочку був хлопчик Вова, і його всі хвалили.
Батьки обговорювали кесарів розтин. Тарас сказав:
Чув, що після такої операції дитина може відставати в розвитку. І тобі раніше лягати в лікарню. А Зоряну на кого залишимо?
Не заздалегідь маши час, відповіла Олена.
Дівчинка не зрозуміла, що це за «розтин», а потім сон охайно накрив її.
Наступного разу вона знову почула, як батьки обговорювали її день народження.
Купимо донечці золоті сережки, вже й вушка прокололи, пропонувала Олена.
Не знаю, чи не рано так балувати, сумнівався Тарас.
Не рано! Незабаром народиться братик, і вона стане старшою. Я вже підібрала маленькі, гарні.
Зоряна була щаслива й швидко заснула. Дні до свята тяглися повільно. Але напередодні вечора вона заснула миттю адже завтра був її день!
Донечко, з днем народження, промовила мати, тримаючи живіт, і простягнула маленьку блакитну коробочку.
Батько стояв поруч, усміхаючись.
З днем народження, наша Зірочко! а вона вже відкрила коробку й аж підстрибнула від радості.
Та раптом мати схопилася за живіт.
Тарасе, швидше заводи машину! Треба в лікарню. Забігни до баби Галі, залишимо Зоряну з нею.
Дівчинці стало образиво. Її свято, а тепер ось це ще й у баби Гали! Вона вирішила, що не піде до сусідки нехай та сама приходить.
Батьки поїхали. Баба Галя годувала дівчинку, приходила цілий день, але ввечері вибухнула:
Втомилася туди-суди бігати! Ходімо до мене, спатимеш у мене. А як тато повернеться, забере.
Тарас прийшов лише вранці. Зморений, похмурий, розгублений.
Що з Оленою? зойкнула баба Галя.
Батько кивнув, у очах блищали сльози.
Тату, а де Вовчик?
Помер разом із мамою, ледве вимовів він.
Того дня Тарас, який завжди забороняв дочці лізти до їхнього ліжка, сам дозволив їй лягти поруч. Вкрив її ковдрою, а вона лежала на маминому місці, витягнувшись. Раніше, коли батько працював уночі, мати завжди пускала її до себе.
Похорон Зоряна майже не памятала. Спочатку вони з батьком поїхали до лікарні. Поки той ходив, він велів їй гратися у скверику. Потім вона побачила маму білу, із закритими очима. Вовчика біля неї не було.
Після похорону вона раптом зрозуміла: одна сережка зникла. Це стало ще одним ударом. Вона плакала це ж подарунок мами!
Минуло три місяці. Тарас не знаходив собі місця. Він нікому не говорив, що відмовився від сина. Хлопчик був живий, і завідувачка пологового відділення умовляла його:
Ви впевнені? Зараз у вас шок, але можна знайти вихід. Може, є бабусі, няня… Можна поки залишити дитину тут.
У мене шестирічна донька. Не можу наймати няню, самому сидіти теж. Потрібно працювати.
Потім пожалкуєте. Але буде пізно інформацію про дитину вам не дадуть. Як хочете назвати сина?
Вовчиком. Вова. Так хотіла донька.
Тепер Тарас часто думав про сина. Пішов до завідувачки, але та була непохитна. Він навіть хотів заплатити, але побоявся жінка була суворою.
Його наздогнала медсестра.
Я дещо знаю про вашого сина.
Він з надією подивився на неї.
Тієї ж ночі, коли померла ваша дружина, інша жінка народила мертву дитину. Їй віддали вашого сина.
А імя цієї жінки?
Не знаю. Памятаю лише, що її звуть Зоряна.
Він дав медсестрі гроші й пішов, вівся, наче в тумані. Раптом помітив ювелірний магазин.
Треба купити Зоряні сережку. Вона носить одну на шнурочку каже, мамин подарунок.
Увійшовши всередину, він побачив, як до ломбарду підійшла молода жінка.
Можна заставити цю Я знайшла її біля лікарні у траві, пояснила вона, дуже потрібні гроші, але потім викуплю.