Щастя, коли за спиною родина
З армії Федір повернувся ще здоровішим, ніж пішов. Молодший у великій родині, де було четверо братів, він ніби вбрав усе найкраще від усіх. Високий, майже під два метри, широкоплечий, зі світлим волоссям і добрими блакитними очима завжди готовий прийти на допомогу, і силою Бог його не обділив.
Минуло три дні, як він повернувся у рідне село Верховина, зустрівся з родичами та друзями. І ось, йдучи з крамниці, він побачив Марійку. Остовпінів перед ним стояла гарна дівчина, хоч і невисока.
От тобі й на, які красуні у нас водяться! усміхнувся він. Чи я щось пропустив, чи нові дівчата підросли?
Здоровенькі були, красунько, привітався. Щось не пригадую тебе, чия ж ти донька?
Добридень, я мамина й татова донька, засміялася вона. Звісно, не пригадаєш, я не місцева.
Федір мене звуть, а тебе?
Марійка, Марія Степанівна. Я вчителька молодших класів, рік, як приїхала.
Зрозуміло, а я з армії повернувся.
Вони довго стояли й балакали, наче знали одне одного віками. Уже селяни почали поглядувати на них мабуть, і так заручили. У селі це швидко А Федір із Марійкою справді так сподобалися один одному, що й розходитися не хотілося.
Ввечері Федір не міг заснути думки про гарну Марійку не давали спокою.
Мамо, а де живе новенька Марія Степанівна, що дітлахів у школі вчить?
Мати здивовано подивилася на нього.
Домівку їй дали, стару хату баби Ониськи. Вона давно померла, а хатка ще міцна. Там і оселилася Марія Степанівна. А що, вподобалася? Вже й приглянув собі дівчину?
Приглянув і здивувався, промовив Федір і збирався йти.
З того часу вони почали зустрічатися, спілкуватися, а потім Федір запропонував Марійці руку й серце вона погодилася. Гукала весілля на все село. Дехто із дівчат ображався на Федора.
Чому одружився з приїжджою? У нас у селі чимало гарних дівчат!
Але з часом звикли й прийняли, тим більше Марійка дітей учила і село її за це поважало. Діти її любили, батьки теж.
Федір переїхав до Марійки у батьківській хаті жив один із братів із родиною, місця вже не вистачало. Він майстерний, усе в нього в руках горіло, і сили було вдоста.
Марійко, до хати зроблю прибудову, тісно нам, а ще й дітей буде, ділився планами чоловік, а дружина підтримувала.
За кілька років Федір збудував хату на заздрість усьому селу. Сам здоровенний і міцний таким і дім зробив. Марійка лише тішилася. Жили ладно. Але одне лише затьмарювало їхнє щастя не було своїх дітей. Марійка дуже любила діток, віддавала себе учням, а своїх не було.
Чому я не можу завагітніти? часто думала вона. Раптом через це Федько мене покине, він так хоче дітей, вже й дім готовий.
Чому в нас немає дітей? Може, через мене? думав Федір. А раптом Марійка мене покине?
Думали обоє, але до лікарів не йшли то боялися почути діагноз, то сподівалися. А час ішов. Вже й Марійці тридцять, чоловік на два роки старший. Одного разу вона побачила по телевізору передачу про прийомних дітей. І тоді в неї зявилася думка.
Треба взяти дитину з дитбудинку, і буде в нас син. Чомусь хотілося саме сина. Але як на це подивиться Федько? Раптом не захоче? Все ж таки чужа дитина
Довго вагалася, не знала, як сказати, але за вечерею випалила:
Федю, а може, візьмемо дитину з дитбудинку? і пильно подивилася йому в очі.
Чоловік аж поперхнувся, прокашлявся, а потім відповів:
Марійко, ти мої думки читаєш. Я давно про це думав, але не знав, як ти на це відреагуєш. Але сподівався, що зрозумієш.
Господи, Федю, як я рада! кинулася до нього дружина.
Дізнавшись усе про дитбудинок, вони поїхали до міста. Він був за високим парканом біля лікарні. Нарешті вони увійшли до кабінету директорки, заздалегідь дізнавшись, як її звати.
Добридень, Наталіє Іванівно, ввічливо привіталися обоє.
Доброго здоровя, сідайте, запропонувала вона. Розумію, розмова буде довгою.
Наталія Іванівна усе докладно пояснила, розпитала про них самих, а також про документи, які треба подати. Розмова затяглася вона хотіла зрозуміти, які люди перед нею.
Нарешті запропонувала:
Ходіть, подивіться на діток.
Очі її зупинилися на трирічному хлопчикові. Дітей було небагато. Марійці сподобався хлопчик років семи він чимось навіть нагадував Федора. Такий самий кремезний і блакитноокий. Федір теж одразу його помітив. Наталія Іванівна, простеживши за їхніми поглядами, зрозуміла. Тихо промовила:
У Тарасика є молодший братик Миколка, ми не можемо їх розлучати, і кивнула на трирічного малюка.
У