Олена збиралася до санаторію. Вона на пенсії, старший син Тарас купив їй путівку й сказав:
Мам, ти маєш поїхати, відпочити. Не подобається мені твій вигляд, раніше була свіжішою, спокійнішою. Не переймайся за батька, якось перебється. Він тебе недооцінює, я ж бачу. Тепер розумію, що він любить лише себе й живе для себе. Особливо після того, як ми з Юрком виїхали з дому. До речі, він так само думає.
Ой, Тарасю, як же ти правий. А я думала, ви, мої сини, нічого не помічаєте. Дякую, рідний. Звісно поїду, відпочину. Коли ще трапиться така нагода, усміхалася вона й дякувала синові.
Як захочеш, тоді й поїдеш, Юрко обіцяв, що наступного разу він тобі путівку купить, сміявся у відповідь Тарас.
Які ж ви в мене гарні. Найкращі сини на світі! вона обійняла його й поцілувала в щоку.
Мам, а ти теж найкраща. Знай, ми з Юрком завжди на твоєму боці. Якщо щось допоможемо. На кого тобі ще сподіватися? Лише на нас, говорив задоволений син. Гаразд, я поїхав додому, на батька чекати не буду, часу нема, ще Маринку з садочка треба забрати. Батькові передавай привіт. Він махнув рукою й вийшов із хати.
Олена з Григорієм жили у селі у своїй хаті. Побралися давно й за кохання. Жили добре, двох синів виховали й випустили в життя. Тепер жили удвох, але якось непомітно їхнє життя змінилося, точніше чоловік став іншим.
Олена вже два роки на пенсії, а Григорій працював. Вільного часу у неї тепер більше, раніше робота, господарство, завжди тримали поросят і курей.
Григорій давно не допомагав по хазяйству: прийде з роботи, поїсть і на ліжко. Будинком іноді займався щось підправить, десь підколотить.
Олена поїхала до міста у торговий центр, купила дві сукні, блузку. Все ж таки їхати до санаторію, а в неї давно гардероб не оновлювався. Лишилися речі, в яких ходила на роботу, думала на пенсії доносить. А тут така нагода поїде до санаторію. Вона стояла перед дзеркалом, приміряла нове, а чоловік поглядав, потім сказав байдуже:
Вертися не вертися перед дзеркалом, красивішою не станеш. Хто там на тебе подивиться? Кому ти потрібна?
А ти не суди по собі. Я купила нові речі не для того, щоб на мене дивилися. А просто непристойно в старому їхати до людей, відповіла дружина.
Ну-ну, до людей вона їде, не сміши. Селом була, ним і лишилася.
Зате ти в нас міський. Навіщо тоді на мені одружився?
Ось так завжди одразу “навіщо одружився”? Молодий був, недосвідчений, от і взяв, промовив він таким тоном, щоб зачепити дружину.
Але Олена вже давно звикла до його гостроків і підколів. Григорій із віком став буркотливим, вічно незадоволеним не лише дружиною, а й усім білим світом. Та й жінок любив гарних, молодих, і мимо не проходив. Дружина підозрювала, що він їй невірний, але сама ніколи не бачила. Та й не стежила за ним не було в неї такого.
Якщо чоловік захоче зрадити, його ніяка сила не зупинить. Усе одно спосіб знайде, так думала Олена.
Звісно, їй було неприємно, що чоловік так сказав, коли вона приміряла нові сукні. Вона поклала речі до шафи й пішла на кухню. У неї справи були, а за роботою можна було й подумати, згадати, помріяти.
Олена дуже приваблива жінка. У молодості була красунею, і тепер колишня врода лишилася, тільки в іншому вигляді спокійніша, благородніша. Вона ніколи за собою особливо не доглядала ніяких салонів, масажів чи масок. Просто вважала себе вже літньою жінкою, адже вона пенсіонерка. Так вона думала. А якщо дивитися збоку вона досі миловидна.
Григорій став іншою людиною, віддалиІ тепер вони разом їздять у санаторії, сміються, як у молодості, а Григорій щодня каже Олені: “Ти найкраща жінка у світі”.