**Одна душа на двоїх**
Коли в сімї зявилися дві донечки, абсолютно ідентичні, Марійка в пологовому будинку спочатку злякалася. Їм принесли близнят на годування та залишили в палаті.
Як я їх розрізнятиму? думала вона. Знати, що будуть близнюки це одне, але коли вони вже тут, мої рибоньки, дві однакові
Та згодом Марійка призвичаїлася й розпізнавала їх за ознаками, відомими лише їй. Решта ж постійно плутали.
Олеся й Тетяна росли, були нерозлучними, ходили до садка, потім до школи. У старших класах вони знали, що існує безліч легенд про близнюків давні греки вважали їх дітьми богів. Навіть є сузіря Близнюків. А ще здавна вважалося, що в близнюків одна душа на двох, вони думають однаково.
Олеся з Тетяною справді хворіли разом: коли захворівала Олеся, незабаром підхоплювала й Тетяна. Іноді потрапляли в подібні ситуації. Найчастіше їх плутали через ідентичну схожість. Навіть характером і звичками сестри майже не відрізнялися. Коли підросли, їм подобались одні й ті ж хлопці.
Настала пора закінчувати школу. Обидві вчилися добре й збиралися вступати до університету. На новорічні канікули Тетяна раптом захворіла почувалася дуже погано. Олеся теж чекала, що ось-ось захворіє. Але час йшов, а Тетяна хворіла одна. Батьки відвезли доньку до лікарні на обстеження. Швидко виявили жахливий діагноз хворобу крові.
Треба було раніше звернутися, сказали лікарі. Хоча ми розуміємо: якщо симптомів немає, хто ж поїде до лікарні?
Тетяна хворіла близько півроку, а навесні її не стало. Олеся в той момент була в школі, але відчула різкий біль у грудях серце билося так, ніби ось-ось вискочить. Вона ледь не втратила свідомість.
Батьки боялися за Олесю. Боялися, що вона не витримає смерть сестри. Вона сама чекала, що теж захворіє, як Тетяна. Вони терміново повезли її до лікарні, але обстеження показало, що Олеся здорова.
Усі в сімї тяжко переживали втрату. А сестра постійно думала:
Чому це сталося з нею? Чому саме з нею, а не зі мною? Ніби частини мене більше немає
Мати хвилювалася:
Доню, у тебе випускні іспити. Постарайся здати добре. Тепер ти мусиш жити за себе й за сестру.
Олеся зібрала волю в кулак і здала іспити на відмінно.
Трагедія зачепила всіх, але Олеся зробила для себе висновок:
Мамо, я вирішила вступати до медичного університету. Я раптом відчула, що хочу допомагати людям і боротися з цими проклятими хворобами.
Що ж, доню, ми з татом підтримаємо тебе, промовила Марійка й обійняла доньку.
З часом біль затихав, але Олесі бракувало Тетяни жахливо. Вона любила її, бо ніхто не розумів її так, як сестра.
Мамо, моє життя поділилося на «до» і «після», казала вона, а мати розуміла її, бо сама відчувала те саме.
Минув час. Олеся майже закінчила університет, коли у її житті зявилося кохання. Вона зустріла Дмитра й, здавалося, вперше за багато років почала справді усміхатися. Кохання надихало її, дарувало нові сили.
Вони зустрічалися три місяці, коли одного разу їй приснилася Тетяна. Сестра махала рукою, ніби щось показувала. Олеся прокинулася, але нічого не зрозуміла. Після смерті Тетяна їй ніколи не снилася це було вперше.
Треба поїхати на могилу до Тетяни, подумала вона вранці, а потім зайти до церкви, поставити свічку.
Мати підтримала її.
По дорозі до університету вона подзвонила Дмитру. Вони домовилися, що після пар вона заїде до нього.
Діму, вибач, але після навчання я поїду на кладовище. Мені дуже треба. А потім зайду до церкви.
Гаразд, Олесю, якщо треба значить, треба. Цілую, відповів він.
Останні пари скасували. Олеся зраділа тепер встигне і на кладовище, і до Дмитра. Він буде здивований адже сьогодні у нього вихідний. Після церкви вона глянула на годинник часу ще багато, можна їхати.
Двері квартири Дмитра були незамкнені. Вона тихенько відчинила й увійшла і не повірила очам. Дмитро сидів з іншою дівчиною. Вони так само здивовано подивилися на неї. Він зрозумів, що забув замкнути двері.
Олесю?! схопився він.
Я більше не хочу тебе бачити! вигукнула вона й вибігла.
Сказати було легше, ніж пережити. Але потім вона зрозуміла:
Як добре, що це сталося зараз, а не пізніше. Адже він уже говорив про весілля. Що було б, якби зрадив пізніше?
Дмитро приїжджав, благав пробачення, обіцяв, що це більше не повториться.
Я тобі не вірю й ніколи не повірю. Геть від мене, різко відповіла вона.
Після цього Дмитро зник. Але незабаром друзі розповіли їй:
Олесю, твій Дмитро позичив у нас гроші й не повернув. Казав, що ти зна