Піти чи залишитися
Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марійку та незнайомого хлопця, який привітно усміхався.
Привіт, мамо, знайомся, це Тарас, вирішила, що вам вже час познайомитися. А тата нема вдома? швидко говорила донька, штовхаючи перед собою хлопця. Заходь, Тарасе, не соромся, у нас гарні батьки.
Доброго дня, трохи зніяковіло промовив він і зайшов у кімнату.
Оксана усміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.
Мамо, вибач, що без попередження нагрянули, ми тільки чаю випємо, лепетала Марійка, а потім підемо у кіно.
Тарас поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.
Мамо, а де тато? Я хотіла, щоб він познайомився з Тарасом.
Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Колупається там, каже, машину треба пропилососити та вимити. Ти ж знаєш, він усе сам, на мийку не хоче відповіла Оксана.
Незабаром Марійка з Тарасом збиралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.
Ой, який ввічливий і вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.
Марійка вчиться в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як вона виросла. А вона вже постійно ставить матері питання про життя, питає поради: як вчинити, що робити, чекає підказок.
Іноді, звісно, мати радить доньці, але бувають такі випадки, коли відповідає:
Доню, на це питання в мене нема однозначної відповіді, і ніколи не буде. Бо не існує єдино правильних рішень. Іноді життя розставляє нам пастки, начебто натякає усе має свій час.
Кожен має свою долю, і життя розпоряджається по-своєму. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди опинялася на роздоріжжі. Вона добре памятала, як подруга Іринка познайомила її з Дмитром.
Оксанко, знайомся це Дмитро, друг мого Валерія, підвела вона до подруги високого, худорлявого хлопця, який виглядав збентеженим і трохи розгубленим. Він працює з моїм Валерієм, той давно просив познайомити друга з кимось із подруг. Ну, взагалі, спілкуйтеся. І з цим словами вона зникла в натовпі танцюристів.
Студентська дискотека була в розпалі. Оксана з Іринкою вчилися в інституті, навчання підходило до кінця. Іринка з Валерієм збиралися одружитися за два місяці. Дмитро виглядав чужим серед студентів, ніяковів, почувався не в своїй тарілці. Сутулився, ніби соромився свого зросту, був трохи незграбним, озирався, розглядаючи веселий натовп.
Дмитро, а ти десь навчаєшся? першою почала Оксана.
Ні, я вже третій рік працюю водієм, а до того армію відслужив.
«Дивно, відслужив, а навіть не пожорстків, такий же худий», подумала Оксана. Зазвичай хлопці після армії поверталися іншими вона знала з прикладу старшого брата.
Ми з Валерієм разом служили, потім разом і на роботу влаштувалися. Навчався тільки в школі. А ви, значить, з Іринкою тут вчитеся?
Він дивився в очі Оксані, усміхаючись. А в його посмішці було щось хлопяче й чарівне, що вона мимоволі відповіла усмішкою, хоча не хотіла давати йому надію. Він їй не сподобався. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді їй хтось сказав, що це її майбутній чоловік, вона б від щирого серця сміялася.
Але, як кажуть, від долі не втечеш. Мабуть, життя було б нудним і одноманітним, якби ми знали наперед, де і з ким опинимося через рік. Кожен раз, коли Дмитро запрошував Оксану на побачення, вона думала, що це востаннє: ну, погуляють, поговорять і розійдуться. Наступного разу вона йому відмовить.
Але час минав, а Оксана не могла відмовити. З одного боку, їй було трохи шкода цього соромязливого й доброго Дмитра, з іншого поруч не було нікого, кого б вона сприймала серйозно, за кого б могла піти заміж.
Оксанко, ну як у тебе справи з Дмитром? питала Іринка.
Нормально, сама не знаю як, байдуже відповідала подруга.
Вони вже побували на весіллі Іринки та Валерія, Оксана з Дмитром були свідками. Веселилися, раділи за друзів. Оксана закінчила інститут і влаштувалася на роботу. Так і зустрічалися. Звикла. Вона розуміла, що Дмитро справжній. Вирішила порадитися з матірю.
Мамо, я вже знайомила тебе з Дмитром. Ось не знаю, що й робити. Він уже про весілля починає говорити, а я не знаю, що й відповісти. Тільки одне знаю він надійний, працьовитий, турботливий. Хоча багато чого не знає, не начитаний і книжки не любить.
Доню, не забивай собі голову. Ну й що, що книжок не читає? Зате вірний і дивиться на тебе закоханими очима, говорила мати. З часом різниця в освіті стане непомітною.
Настав час, і