**Відтінки щастя**
О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати Івана друга з дитинства, що мешкав у місті.
Здоров, обійняв його Іван. Давно не бачились. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався раніше приїхати, та не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.
Добре придумав. Будемо з тобою їздити на рибалку до лісового озера, можна й на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно говорив Андрій.
Друзі змалку разом бігали сільськими вулицями, купалися в річці, вигадували шкодили, вчилися в одній школі. Іван завжди був спритнішим та винахідливішим, а Андрій підтримував друга в усьому.
Ти сам? Де твоя дружина? запитав Іван.
Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господиня, смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив Андрій свою жінку Олену.
Побралися вони шість років тому, але дітей поки не було. Ходили разом до районної лікарні, та лікарі казали: все гаразд, треба чекати, так буває.
Андрій проявляв свою любов щедріше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв піднімати важке. Селянки навіть заздрили їй хто з добротою, а хто й із чорною заздрістю.
Щаслива Оленка. Андрій мало що не на руках її носить, не пє, любить.
Сама Олена жила в задоволення: міняла наряди, вела господарство, лише інколи нападала туга, коли дивилася на сусідських дітей. Працювала бухгалтером у сільській раді.
Про дітей вони намагалися не говорити, але Андрій часто думав:
Народиться дитина ще більше зблизимося. Він час від часу відчував невидимий холодок від дружини.
Олена дійсно відчувала сильну любов чоловіка, його надмірну турботу, і часом їй навіть робилося душно від неї.
Добрий день, почув Іван ніжний голос Олени й обернувся.
Перед ним із чорною торбою в руці стояла Олена, що щойно прийшла з крамниці. Андрій підскочив, увічливо взяв торбу й відніс у кухню.
Привіт, весело сказав Іван, мимоволі милуючись стрункими ногами Олени та світлими хвилястим волоссям. Я Іван, друг дитинства Андрія.
Щось я не чула про такого друга від тебе, звернулася вона до чоловіка.
Він живе у місті. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона жила на тому кінці села, може, памятаєш бабусю Ганну. Ти ж не місцева, тому й не знаєш його.
Ну так, памятаю. Ось це її онук. Іванко у нас міський, після школи одразу поїхав до міста.
Все вірно, усміхнувся Іван.
Гаразд, Олю, ми підемо прогуляємось, поки ти тут щось приготуєш, сказав чоловік, і вони вийшли з хати.
Сьогодні вихідний, а з понеділка у Олени відпустка. Був початок вересня, осень вступала у свої права яскравими барвами, павутинням у повітрі, жовтим листям, що кружляло на вітрі.
Стол накрили у дворі під навісом. У таку погоду не хотілося сидіти вдома. Повернулися чоловік із другом і сіли за стіл.
Іванку, як же я радий, що ти приїхав у село, нарешті відпочинемо на рибалці. Хоча б частіше навідувався сюди. А то росли разом, корів пасли з моїм дідом, по чужих городах за яблуками лазили, а тепер ти став міським.
Та годі вже, народився ж тут, моя мала батьківщина тут, похлопав він Андрія по плечу.
Олена дивилася на двох друзів, що згадували дитинство, сміялися й жартували, і щиро дивувалася чоловічій дружбі. Згадавши, що у духовці пиріг, схопилася й незабаром повернулася з ним, розрізала.
Ну смакота! Ніколи такого пирога не їв, захоплено сказав Іван. Олено, ну ти й майстриня.
Тааак, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Андрій. Ось годують мене Дружньо сміялися, пили вино.
Сиділи довго, чоловіки гучно сміялися, згадуючи минуле, вже стемніло, Олена ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, думала:
Добре, що мій Андрій не такий красеня, як Іван. Занадто гарний, яскравий, спритний, красномовний. Мабуть, у місті в нього жінок як грибів після дощу. Не дарма він не одружений, давно б уже родину завів. Напевно, скаче від одної до іншої.
Засидівшись того вечора у друга, Іван пішов додому. З того дня він частіше навідувався до Андрія, та й у відпустку ж був. Хоча Андрій працював, але вечорами вони все одно бачилися. На вихідні на два дні вирушили на рибалку. Погода була чудова суха, тепла, сонячна. Спійману рибу смажили у дворі на вогні, заходили ще друзі з дитинства, було весело, зібралася дружня компанія.
На одній із таких посиденьок Олена зловила на собі погляд Івана він дивився на неї інакше. Вона зрозуміла, що сподобалася йому. Зна