Досі Дмитро лишається вільним чоловіком. Хоч колись серйозно збирався одружуватися, але так і не зрозумів логіки своєї нареченої.
Того дня, коли він запропонував руку й серце Олені, вони зустрічалися вже рік. Палкі почуття трохи вщухли, і Дмитро нарешті усвідомив, що вона та сама людина, з якою хочеться пройти життя, бачити її кожного дня, чути її голос.
“Оленко, будь моєю дружиною”, з ентузіазмом промовив він, ставши на одне коліно, як то й прийнято, з відкритою шкатулкою, де блищало золоте каблучко, та з великим букетом квітів у другій руці.
Олена не дуже здивувалася вона відчувала, що щось таке назріває, проте все ж зраділа.
“Звичайно, коханий, звичайно”, відповіла вона без вагань.
Олена була гарною дівчиною, але й Дмитро не відставав високий, статний, з куцим волоссям і завжди у спортивному одязі.
“Хочу, щоб ти народила донечку, схожу на тебе”, усміхнувся він.
“Будь ласка, скільки завгодно”, весело відповіла Олена.
Почали готуватися до весілля. Дмитро й уявити не міг, скільки клопоту це вимагає.
“Оленко, це ж справжній весільний переполох”, говорив він, коли вона тягла його по магазинах. “Я й не знав, що стільки всього треба.”
Виявилося, що не можна обійтися без фати, каблучок, туфель, сукні, стрічок, панчіх і ще чогось. А він гадав запропонував, подарував перстень, сходили до ЗАГСу, і все…
Нарешті Олена заспокоїлася, до весілля залишався час, Дмитро теж з полегшенням зітхнув. Та раптом вона прийшла з роботи й оголосила:
“Дмитре, шеф відправляє мене у відрядження, точніше, на тижневе стажування в область. Тож доведеться трохи пожити окремо. А може, це й на краще перевіримо наші почуття перед весіллям.”
“Добре ж твій шеф вибрав час! Невже він не знає, що у нас скоро весілля?” буркнув Дмитро.
“Знає, але ж я не у день весілля їду. До нього ще три тижні. До того ж, стажування це шанс на підвищення й більшу зарплатню. Нам же гроші не завадять”, переконливо пояснила Олена.
“Поки я буду у відʼїзді, за тобою придивить Наталка”, додала вона після паузи.
“Оце мені ще твоєї Наталки не вистачало! Її й так забагато”, занепокоївся Дмитро. “Ти що, сумніваєшся в моїх почуттях?”
“Сумніваюся чи ні це моя справа. Але без нагляду тебе не залишу, це було б легковажністю. Тож Наталка за тобою придивлятиметься.”
Наталка, подруга Олени, мала бути свідкою на їхньому весіллі. Вони дружили ще зі школи. Дмитро цю дівчину терпіти не міг. Не те щоб вона була негарна яскрава блондинка з чудовою фігурою, але вона постійно була поруч. Олена брала її скрізь із собою, і це Дмитра дратувало. До того ж, Наталка часто приходила до них на вечерю та залишалася ночувати.
Бувало, він іронічно жартував:
“Сподіваюся, твоя Наталка не буде з нами спати в наші перші весільні ночі?”
Дмитро провожав Олену в аеропорт, і, звісно, Наталка теж пішла з ними. Попрощавшись, Олена пішла на посадку, а Дмитро з Наталкою поїхали додому. По дорозі він висадив її біля її будинку.
Минуло три дні. Дмитро мав багато вільного часу й вирішив розважитися. Покликав друзів, і ті запросили його на рибалку. Він зрадів давно не бавився з друзями на природі, у лазні з пивом…
“Адже скоро вже не доведеться так відриватися”, подумав він і заснув.
Але в четвер ввечері подзвонила Наталка. Вона вже й так його контролювала, а тут ще й запитала:
“Дмитре, як справи, все гаразд?”
“Звісно, краще не буває”, відповів він.
“Може, тобі потрібна допомога? Я…”
“Ні, у допомозі не потребую, я в порядку”, поспішно запевнив він. “До того ж, я вже дорослий дядько.”
“Ну добре, Дмитре, не сердься. Але в мене до тебе прохання.”
“Яке?” насторожився він.
“Ось таке. Ти маєш скласти мені компанію. Наша спільна з Оленкою подруга, колишня однокласниця Марічка, святкує ювілей у кафе за містом. А в мене, як на зло, зламалася машина. Не підвезеш? До речі, я в Оленки дозвіл спитала вона не проти, щоб ти мене відвіз і склав компанію”, трохи заїкуючись, промовила Наталка.
“Ось тобі й на”, ця перспектива його аж ніяк не тішила. Краще б вже поїхати з друзями на рибалку.
“Ну, Дмитрочку, ну будь ласка”, благала Наталка. “Там усі будуть парами, а я сама, як та біла ворона… А мені, окрім тебе, й кликати нікого знаєш сам, у мене немає хлопця.”
“Дуже дарма”, відповів Дмитро.
“Добре, потім послухаю твої поради, а зараз погодься, будь ласка”, упрашивала вона. “До того ж, Оленці сподобається, що ти під моїм наглядом.”
Дмитро не хотів їхати до незнайомої компанії, але й відмовити не зміг.
“Гаразд, подзвоню пізніше”, зг