У душі знову поселилося щастя
Вже не перший раз Марічка помічала, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Наче непомітно, трохи погладить і відводить руку, озираючись, чи не бачить дружина. А вона вже кілька разів питала:
Що, знову болить, Тарасе? Треба б у лікарню звернутися.
Мине, буває, зараз відпустить, завжди однакові слова відповідав чоловік.
Девятий рік жили разом Марічка з Тарасом у селі, куди вони обидва приїхали після інституту. Тарас навчався в сільськогосподарському, вона у педагогічному. Але Марічка так і не працювала за фахом, бо Тарас любив господарство, і в дворі було повно худоби: дві корови, вівці, порося, кури та качки. За всіма треба було доглядати. Ось дружина й сиділа вдома, весь день на ногах. Тарас працював агрономом.
Марічку з тринадцяти років виховувала бабуся, бо батьки рано загинули згоріли у будинку, а вона якраз тієї ночі ночувала у бабусі. Тарас був родом із цього села. Але через три роки після весілля помер його батько серце вдарило, а ще через два роки пішла й мати.
Так і залишилися вони з дружиною самі. Усе було добре, але дітей не було. Обидва чекали і сподівалися, Марічка навіть плакала вночі, благала Бога дати їм дитинку. Але досі дітей не було.
Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, але знову схопився за серце. Не встигла дружина підбігти, як він упав на підлогу серце зупинилося. Швидка приїхала швидко, але вже було пізно.
Після похорону чоловіка Марічка довго плакала, думала в самотності:
У тридцять років залишилася сама Ну чому ж у житті так несправедливо? Чоловіка дуже любила, а Господь забрав його. Усіх забрав. У чому ж я провинилася?
Вранці заходила у стайню, доїла коров і плакала:
Навіщо мені все це господарство? Роблю все через силу, бо шкода худобу, всіх треба нагодувати, коров подоїти ридала, думаючи, що ніхто не чує.
Але чула її Оксана Петрівна, сусідка, яка працювала завучем у школі. Якось зайшла до неї:
Марічко, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай усю свою живність, навіщо тобі самій? Знаю, що в сусідньому селі у школі вчителька початкових класів поїхала. Може, тобі туди влаштуватися? У нашій школі всі місця зайняті, а там початкова школа, а старші діти вже до нас приїжджають. Всього пять кілометрів. Хоч серед людей будеш, відволічешся. Погодься, ти ж педагог.
Дякую, Оксанко, дякую. І справді погодилася Марічка.
За літо вона розпродала худобу, а до вересня вже була в сусідньому селі. Зявилася там гарненька Марія Іванівна, поселили її у великому будинку. Вона там навела лад, вимила вікна, усе перебрала.
Ну ось і почалося моє нове життя, говорила вона сама до себе вголос. Тільки от паркан упав, хвіртка не зачиняється, треба якось полагодити.
Звернулася по допомогу виділили їй штакетник. А лагодити треба самій.
Галю, звернулася до сусідки, яка якраз вішала білизну, може, підкажеш, до кого звернутися, щоб паркан поставили? Матеріал є, ось привезли.
Галя витерла руки об фартух, підійшла ближче.
Є у нас тесля, золоті руки, але пиячить. Без пляшки нічого не робить. Вінка його винувата, дружина. Як одружилися, так і пють обидва, вона його втягла. Був хлопцем не пив зовсім. У них і діти є дві донечки, чотирьох і двох років, але півроку тому опіка забрала. Ти сама до них не ходи, я побачу Миколу і скажу.
Дякую, Галю.
Наступного дня сусідка прийшла і повідомила:
Бачила сьогодні біля магазину Вінку завтра зранку прийдуть. Тільки купи пару пляшок вина, так просто вони нічого не роблять.
І справді прийшли зранку Микола з Вінкою, обидва з перегаром. Микола кинув інструменти у дворі й озирнувся. Марічка вийшла з хати.
Здоровенькі, господарко, голосно промовила Вінка, а її чоловік лише кивнув на знак вітання.
Зімятий, кудлатий, неголений був Микола, але очі мав виразні й ясні. Не втратили вони чистоти. Марічка навіть на мить завмерла дуже нагадували ці очі погляд її покійного чоловіка.
Ось штакетник, махнула вона рукою.
Гей, господарко, самі бачимо, сідаючи на сходах, голосно промовила Вінка. У тебе є що випити? Неси сюди. Зранку колосники палять. Миколо, іди сюди, командувала вона, треба похмілитися.
Справно відкрила пляшку, налила собі й чоловікові. Обидва випили, і Микола пішов працювати.
Якщо вони так питимуть, що ж він зробить? думала засмучено Марічка. А завтра й зовсім не прийдуть Та й нічого, буде, що буде. Якщо Галя порадила, значить, знає
Але Микола, хоч і пив періодично вино, роботу свою знав і робив добре.