Перешкода для кохання
Зі своїм хлопцем Максимом, з яким Ярина зустрічалася довго, а потім навіть почали жити разом, розлучилася. Вона зрозуміла одне діло, коли зустрічаєшся, побачення-розставання, а інше коли живеш під одним дахом. Не змогла вона жити з Максимом пліч-о-пліч.
Виходить, ми з ним зовсім не підходимо одне одному, а здавалося, що це кохання, думала вона, повертаючись із роботи додому.
От зараз знову побачу його в квартирі, де все розкидано, купа брудної посуду на кухні, скрізь крихти, а він на дивані, уткнувшись у телефон. Мене все в ньому дратує. Сьогодні я поставлю крапку в наших стосунках, вирішила вона.
Увійшла в квартиру, оглянулася все було так, як зазвичай. Максим лежав на дивані, вже два місяці «у пошуках» роботи, але Ярина нарешті зрозуміла, що це лише відмазки, і йому дуже зручно жити за її рахунок.
Максиме, знову те саме: диван, безлад, я це бачу з місяця в місяць. Ми з тобою розстаємося, збирай речі та йди, серйозно і на підвищених тонах сказала вона.
Яринко, ти з дуба впала? З чого це ти взяла? Все ж було нормально, а тепер раптом здивований Максим підвівся з дивана.
Це не раптом. Я йшла до цього довго. Зрозуміла нам не по дорозі. Іди, я серйозно, і не переконуй мене.
Ще пожалкуєш! Куди ж я вночі піду? пригрозив він.
Куди хочеш. У тебе ж є батьки, от і йди до них.
Ярина на кухні греміла посудою, вимила та розклала все по місцях. Заглянула в кімнату Максим уже застібав сумку. Речей у нього було небагато. Проходячи повз неї до дверей, він зі злістю кинув:
Ще пожалкуєш! і з силою захлопнув двері.
Кожні зачинені двері це новий шанс знайти ті, що відкриються, раптом згадалися Ярині чиїсь слова. Вона радісно замкнула двері на щеколду і задоволено сіла на диван. Ось і все. У мене нове життя. Давно треба було так зробити. Навіть легше стало. Дістали мене його негатив та постійні маніпуляції, ніби я винна у всьому.
Батьки, дізнавшись, що донька вигнала з квартири Максима, якого вони не переносили, зраділи.
Нарешті позбулася свого дармоїда! Невже тобі не соромно, що він жив за твій рахунок? У пошуках роботи Та він просто не хоче працювати! дорікала їй мати Наталя. І взагалі, тобі вже двадцять сім, час заміж. Знайди нормального хлопця і заведи сімю.
Ярина сама це розуміла. Вона працювала медсестрою в міській лікарні. Це був не тихий спеціалізований стаціонар, де чергування проходять спокійно, можна посидіти в телефоні чи навіть подрімати вночі. Ні. Вона працювала там, куди цілодобово привозили пацієнтів із травмами та важкими станами. Де кожну хвилину треба бути на готові, де іноді навіть поїсти немає коли.
Після змін Ярина поверталася додому втомленою та голодною. Вона давно жила окремо від батьків, тому готувала сама. Але після роботи сил на приготування їжі не лишалося хотілося просто відпочити. До того ж Максим вимагав їсти, тому, трохи поспавши, вона варила. Тепер же, залишившись сама, вона купувала шаурму в кіоску біля дому, їла й лягала спати.
Минув час. Після розставання з Максимом пройшло чотири місяці, і Ярина познайомилася з Дмитром. Одного вечора він привіз до лікарні свого друга, який потрапив у аварію.
Побачивши на чергуванні Ярину, Дмитро одразу зрозумів ця медсестра його доля.
Які в неї очі Обовязково треба познайомитися! вирішив він, але спершу допоміг другові.
Коли все вляглося, він стояв у коридорі, не знаючи, як підійти до дівчини, яка була в кабінеті з відчиненими дверима. Але раптом вона сама вийшла, і він скористався моментом.
Вибачте, мене звати Дмитро, більше нічого не знайшов сказати.
І що? Мені це імя ні про що не говорить, почувся голос із кабінету:
Ярино, принесіть швидше журнал із сусіднього кабінету! вона миттєво кинулася виконувати доручення.
Так-так, тут не до розмов, подумав Дмитро, і коли дівчина пробігала повз із журналом у руках, він запитав: А ви коли закінчуєте зміну?
Завтра вранці, відповіла вона.
Дмитро о восьмій годині вже чекав біля лікарні. Час минав, він сидів на лавці біля входу, коли нарешті побачив її. А вона аж остолбеніла.
Ви?!
Так, я, весело відповів він. Як вас звати?
Ярина. А ви, значить, Дмитро.
Вона думала, більше його не побачить. Після зміни була втомленою, але чомусь не відчувала сильного виснаження Дмитро їй сподобався ще вчора. Високий хлопець із світлим волоссям та блакитними очима. Вона вже й не сподівалася його побачити.
Можу провести вас додому? Розумію, що після доби в такому напруженні вам важко. Навіть уявити не можу таку роботу я б не витримав.