Були інші часи
Багато-багато літ тому життя було зовсім інше, особливо в селі. Там були свої порядки, свої звичаї, свої прикмети й норов. Долю дітей вирішували батьки на кого вкажуть або кого зведуть, з тим і житиме донька чи син. А якщо між молодят кохання ніхто на це й не дивився. Так жили їхні батьки, і діди, і прадіди.
Оксана виросла в родині, де було четверо дітей, вона найменша. Вже вміла все робити по господарству. Їй ішов сімнадцятий рік, коли вона закохалася в Петрика. Він жив на іншому кінці села, але часто опинявся біля її хати. Вони переглядалися, і ті променисті погляди говорили дуже багато.
Оксанко, ну-мо скажи, нащо цей Петрик крутиться біля нашого двору? Що йому тут робити, якщо він живе аж за ставком? суворо допитував батько Тарас, хоча донька й намагалася, щоб він нічого не здогадався.
Та звідки ж я знаю, тату? принишкла вона, опустивши очі, а серце билося, як на сповіді.
Звідки-звідки? Заміж схотіла? Знайду я тобі чоловіка, а не оцього Петрика-ледащо. Живуть з матірю у напівзвалині. Не такий тобі чоловік потрібен, рішуче промовив батько.
Тарас вирішив: треба терміново видати Оксану заміж, інакше не втримає її, і доведеться йому родитися з Петриком, якого він, невідомо чому, не переварив.
Мати, в Оксанки є посаг? Щось для неї приготувала? запитав він у жінки Ганни.
Та перелякано витріщилася на чоловіка.
Таражу, з чого це ти питаєш? Ну є трохи, але дівчина ще молода. Невже вирішив віддати її? Рано ще, та й найменша вона у нас, заспівала Ганна, знаючи характер чоловіка: якщо що задумав не відмовиш, не переконаєш.
Саму Ганну теж віддали за Тараса без її думки. Не любила вона його, а боялася крутий і жорстокий. Тому ніколи не сміла йому перечити.
Не рано. Чого розревілась? Скоро сімнадцять дівчині, саме час заміж, поки не розбещилась. А то Петрик тут кружляє не бути йому моїм зятем.
Ганна ще більше злякалася, бо Оксана пошепки зізнавалася, що подобається їй кучерявий Петрик, і він їй теж.
Мамо, не можу втриматися: як побачу Петрика, серце так і везе, хочеться поговорити, але страшно. Раптом тато побачить.
Ой, доню, не надумуй, знаєш нашого батька. Не до вподоби йому Петрик.
Як тільки Оксані виповнилося сімнадцять, до них завітали свата Івана. Його батьки жили через два двори. Вважалися заможними: корова й кінь у господарстві, три сини. Іван наймолодший, ще не одружений, от і треба привести в дім господиню.
Він їй ніколи не подобався. Рудий, з веснянками, неохайний, але завжди, проходячи повз їхній двір, зупинявся й визирав щось у подвірї. Хотілося йому побачити гарну, струнку дівчину. А вона від нього ховалася. Був він старший на три роки. Навіть у дитинстві, коли бігали на річку, вона уникала Івана. Казала всім, що не може терпіти рудих. А одного разу, коли їй було років сім, він врятував її на річці, витягнувши з середини, куди занесло течією.
Тільки батькові й мамі не кажи, що врятував мене, інакше тато більше не випустить з хати, благала Оксана, цокотячи зубами від холоду.
Не скажу, біжи додому, відповів Ванько і легенько підштовхнув її.
Не сказав він її батькам, і вони досі не знали, що їхня донька колись ледь не втопилася.
Напередодні Тарас зустрів Петра біля свого двору і рішуче сказав:
Не ходи сюди, не бути тобі моїм зятем. Завтра прийдуть свата віддам Оксану. І щоб я тебе тут більше не бачив.
Петрик перелякано дивився на Тараса: правду він говорить чи ні? Але бачив батько Оксани налаштований серйозно. Нічого не відповів, розвернувся і пішов. Був засмучений нічого не зможе вдіяти. Якщо так вирішив батько, так і буде. А як подобається йому дівчина! Як дивиться на нього гарячим поглядом, як палають її щоки Але так було заведено: у ті часи не можна було просто так зустрічатися з коханою. Треба було слати свата, і якщо пощастить одружитися. Рідко хто тоді жив із коханою людиною. Все вирішували батьки.
Ввечері, коли Оксана допивала чай, Тарас суворо глянув на доньку. Від цього погляду вона зі