Ось адаптована історія:
Рішення дозріло несподівано
Соломія з матірю жили самотужки. Скільки дівчинка себе памятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилась, хто він і де. Лише тепер їй здавалося, що він був «льотчиком-героєм». Родичів у них теж не було мати з шести років виросла в дитячому будинку.
Мати так і не встигла розповісти Соломії про свого чоловіка. Можливо, він і не був її офіційним чоловіком, а тепер і спитати вже нікого.
Життя в дитбудинку
У тринадцять років Соломія пережила жахливий удар померла її мати, серце було слабке. Донька часто бачила, як вона стискала груди й кривилася від болю.
«А я навіть не розуміла, що у мами серйозні проблеми з серцем, зізнавалася собі Соломія. Думала, що все минує, і вона знову буде веселою».
Але Соломія залишилася сама. Зламалися матерні крила, що захищали її від жорстокого світу. Довелося дорослішати раніше часу. Так вона потрапила до дитячого будинку.
Там їй дісталося багато горя. Особливо страшно було вночі спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: обзивалися, билися. Соломія намагалася триматися осторонь, але їй теж діставалося від старших дівчат і хлопців.
Зовнішність у неї була не дуже вдалою, і вона сильно переживала через це. У тринадцять років виглядала на десять худа, з курносим носом і веснянками. Зате вчилася в школі дуже добре.
Нова родина
У дитбудинку вона провела недовго близько року, але цей час здався вічністю. У її матері була подруга з дитбудинку Маряна, і саме ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.
«Скажіть, як оформити опіку над Соломією?» запитала Маряна директора, коли приїхала з чоловіком Богданом.
Директор уважно їх оглянула і, схоже, залишилася задоволена.
«Ви раніше були знайомі з дівчинкою чи її матірю?»
«З Соломією ні, а з її матірю ми виросли в одному дитбудинку», відповіла Маряна, а Богдан кивнув.
Незабаром документи були готові, і вони забрали Соломію додому. У них вже були свої діти Андрій, майже шістнадцятирічний, і тринадцятирічна Олеся. Соломія відразу ж намагалася з ними подружитися, але вони її не прийняли. Ревнували до Маряни адже вона їхня мама, а тут зявилася чужа дівчина, до якої батьки ставилися з теплотою.
Коли Соломія щось питала в Андрія, він мовчки йшов у свою кімнату. Олеся теж не розмовляла, а коли мати не бачила показувала язика й кривлялася.
«Може, я сама винна, що не можу з ними подружитися? думала Соломія, дивлячись у дзеркало. Невдаха, дрібненькі очі, веснянки. Хто захоче з такою спілкуватися?»
Насправді вона була не така вже й страшна. Підлітковий вік завжди є якісь недоліки, але вона сильно переживала, порівнюючи себе з Олесею. Та була гарненькою, з кучеряшками, про які мріяла Соломія, а у неї самій були пряме русяве волосся.
Діти були спокійними, і проблем не створювали.
Соломія відчувала, що Маряна намагається любити її, ставиться з добротою. Але часу на дівчинку було мало разом із Богданом вони працювали в агентстві нерухомості, крутилися, як білки в колесі. На дітей залишалося небагато уваги.
«Як добре, що наші діти прийняли Соломію», іноді казала Маряна чоловікові.
«Так, у інших буває гірше», відповідав Богдан.
Вони так думали, бо не вникали у відносини між дітьми. Здавалося, все гаразд. Соломія ніколи не скаржилася, а їхні власні діти мовчали. Але в душі у кожного кипіли емоції.
Переживання
Саме у тринадцять років Соломія зрозуміла, що життя не цукерка.
«У мене більше немає тої теплоти, яку дарувала мама. Вона пішла, і я вже не чую її турботливих слів: Надягни шапку, Одягнись тепліше. Вона більше не боїться, щоб я не застудилася. Я памятаю, як вона читала мені казки на ніч. Як же було добре і спокійно поруч із нею. Тепер я знаю, як важко жити без рідної мами, навіть у гарній родині», часто думала Соломія, але нікому про це не розповідала.
Вона намагалася не сваритися з Андрієм і Олесею. Поважала Маряну й Богдана, була вдячна вже за те, що вони забрали її з дитбудинку. А ще годували й одягали не гірше, ніж своїх власних дітей.
«Маряна добра жінка, але вона так і не стала для мене справжньою мамою, думала Соломія перед сном. Але я дуже стараюся їм сподобатися».
Так, вона хотіла любові і намагалася бути ласкавою з Маряною. Правда, ще не розуміла, що робити це треба так, щоб Андрій і Олеся не бачили. Як тільки Маряна обіймала Соломію, вони надувалися й ішли геть. З часом дівчина навчилася приховувати свої почуття.
Наближався випускний. Соломія вчилася добре, тому сказала Маряні:
«Я хочу вступити до педагогі