Єдина
Молодою дівчиною прийшла працювати Олена секретаркою до будівельного управління. Не вдалося вступити після школи дуже хворів батько, а матері не було. Він сам її виховував, мати померла при пологах. Зате в школі вона вчила французьку. Дуже подобалася їй ця мова, ходила на додаткові курси у старших класах, а потім ще й удосконалювалася. Сподівалася, що стане у пригоді.
Безвідповідна і таємна любов
Коли Олена вперше побачила свого шефа Богдана Івановича вранці він увійшов до приймальні, ввічливо привітався, на мить затримав погляд на новенькій і пройшов у кабінет вона завмерла.
*”Боже, який гарний чоловік”* подумала вона, а потім злякалася власних думок. *”Що це я? Богдан Іванович мій керівник, старший за мене й одружений.”*
Йому було сорок років високий, статний, з оксамитовим голосом, блакитними очима й чарівною посмішкою. Богдан Іванович викликав її до кабінету, дав якісь вказівки, а вона дивилася йому в очі, тонула в них, насолоджувалася його голосом, але, опанувавши себе, кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона плюхнулася на стілець і ледве віддихала.
*”Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Шеф одружений, і всі кажуть, що він дуже любить дружину Марійку.”*
Богдан Іванович справді був одружений і, окрім своєї Марійки, нікого більше не бачив. Дітей у них не було, але любов була взаємною. Жінки-колеги перешіптувалися.
*”Що наш шеф знайшов у цій сірій мишці? Дружина йому зовсім не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він справжній чоловік.”*
У чомусь вони були праві. Марійка була звичайною жінкою, одягалася скромно, і поруч із чоловіком виглядала не дуже. Але для нього не існувало інших жінок. У цьому всі переконалися після численних спроб зачарувати його. Але він залишався камяним, байдужим.
Олена слухала плітки й мовчки любила Богдана Івановича. У думках вона уявляла, як одного дня він помітить її й зрозуміє, яка вона щаслива.
*”Ми будемо разом, і я народу йому дитину. Я не хочу руйнувати його сімю, але просто зможу мати від нього дитину. Боже, як же я його люблю!”*
Богдан став для неї єдиною, недосяжною мрією. А він нічого не помічав, ставився до неї як до доброї працівниці. Хоча одного разу подарував квіти у день народження. А вона після цього ще більше закохалася.
Випадкова зустріч
Минуло двадцять років. І от сьогодні Олена раптом зустріла його на вулиці й спочатку не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи, постарілою ходою. Нічого не лишилося від колишнього красеня. Їй страшенно хотілося, щоб він її впізнав. Серце калатало, у горлі пересохло, ноги знеміли, а він навіть не глянув, пройшов повз.
Вона хотіла догнати, пригорнутися й сказати, що досі любить, але не змогла зрушитися з місця. Дивилася вслід і не помічала, що говорить вголос:
*”Господи, що з ним сталося? Невже він заслужив таке?”*
*”Він зовсім занепав після смерті Марійки, хоча минуло лише два роки. Важко йому, дуже важко”,* почула Олена голос і побачила бабусю. *”Це мій сусід, іноді допомагаю. Живе сам, пенсію пропиває. Хоча й лаю його, бідолашного, але він не може впоратися. А вік ще не старий шістдесят два.”*
Олена дуже засмутилася, бабуся помітила:
*”А ти, доню, йому хто?”*
*”Ніхто”,* зітхнула вона і пішла.
Весь день ця зустріч не виходила з голови. Не могла заснути, лежала із заплющеними очима, а спогади промайнули, як у кіно. Її життя перевернулося. Єдина любов повернулася. Він був її єдиним.
Щаслива відрядження до Франції
Вже три роки Олена працювала секретаркою Богдана Івановича, анічим не видаючи своїх почуттів. Любила мовчки й безнадійно. Але одного разу він сказав:
*”Олено, у нас з тобою відрядження до Франції. Ти ж знаєш французьку? Переговори будуть, а я не розумію. Готуйся.”*
Він і гадки не мав, як вона зраділа, як тріпотіло її серце. А вона думала: *”Я буду наодинці з коханим.”*
Переговори пройшли вдало, і перед відїздом Богдан запропонував:
*”Давай відзначимо успіх у ресторані. Ти молодець.”*
У ресторані сиділи довго. Богдан напився, схоже, він зазвичай не пє, але сьогодні Олена допомогла йому дійти до номера, поклала на ліжко. А він раптом ніжно взяв її за руки й притягнув до себе.
*”Дякую тобі, рідна”* шепотів він, цілу