ВОРОЖБИТЬ ПАПА.
Зоряночка змалку знала, що її мама принесла її “в підолі”. Добрі сусідки, які, здавалося, жили на лавці біля підїзду, їй розтлумачили.
Дівчинка уявляла, як її тендітна, невисока мама Марянка несе в підолі святочної сукні невідомо звідки взявся Зоряночку.
Це тому, що в тебе тата нема! важливо пояснила їй Софійка, яка мешкала над квартирою, де жили Зоряна з мамою. Ти безбатченко!
А це як? здивувалася Зоряна.
А ось так! Нагуляла тебе мамця! У тебе тата нема! А в мене є! і Софійка гордо подивилася на подругу.
Ну, і що? здивувалася Зоряночка. Зате в мене є бабуся й дідусь! А в тебе нема.
Ха! Баба з дідом це не головне! В жінки має бути чоловік! Без чоловіка вона не повноцінна! Так моя мама каже!
Ввечері після вечері Зоряночка, як завжди, сіла поруч із мамою на дивані. У них була така традиція: увечері сидіти, займатися своїми справами й балакати. Мама була майстриня на всі руки. Вона постійно щось робила: шила, вязала, вишивала. Зоряночка ж, дивлячись на неї, теж вчилася: плела з бісеру намиста, викладала картинки з алмазної мозаїки чи ліпила з пластиліну різних звірят.
Мамо! А тато обовязково має бути? запитала дівчинка, прислухаючись до того, що діялося в квартирі над ними. Там починався щовечірній “концерт”, як його називала бабуся Зоряни, Наталя Андріївна. Його влаштовував тато Софійки, дядько Вітя. За голосами, які лунали зверху, можна було зрозуміти, у якому він стані. Якщо кричав лише дядько Вітя, а жіноча половина квартири поскиглювала, значить, чоловік випив. Якщо ж крики лунали з обох боків, значить, дядько Вітя був тверезим, і це його неймовірно злило.
Ну, раз ми з тобою живемо без тата, значить, він зовсім не обовязковий, посміхнулася Марянка, гладячи доньку по голові й теж прислухаючись до того, що діялося нагорі.
А Софійка каже, що жінка без чоловіка неповноцінна…
Ну, сонечко, у кожного свої способи самоствердження. Ось ми з тобою хіба погано живемо?
Ні, похитала головою Зоряночка. Вони справді добре жили з мамою. Мама працювала бухгалтеркою у великій фірмі, мала гарну зарплатню. Кожні вихідні вони ходили кудись розважитися: до кафе, кіно, театру, парку, просто по магазинах. Кожного літа їздили на море, а кожен Новий рік у село, де жила мамина подруга тітка Оля. У тітки Олі було троє дітей, і кожну зиму їхній тато, чоловік тітки Олі, робив у дворі велику гірку, з якої діти з радістю каталися.
“Концерт” нагорі набирав обертів. Відбірний лайка, яким кричав дядько Вітя, лунав, мабуть, уже по всьому будинку. Через півгодини мама, посміхнувшись Зоряночці, пішла у передпокій. Концерт наближався до логічного завершення. Зверху грюкнули двері, і почулися поспішні кроки. Марянка відчинила двері, і до них у квартиру влетіла тітка Галя з Софійкою.
Зачиняй швидше! закричала вона, але Марянка вже й сама знала, що робити. У двері застукали.
Марянко! Відчиняй! заревів пяний чоловічий голос. Відчиняй, а то я тобі двері виламаю! Де ця с***? Хай вийде! Я їй усі ноги позламаю!
Якщо зараз не підеш викличу поліцію! спокійно відповіла Марянка. Вона вже звикла до таких погроз. І сусід знав, що вони не порожні. Марянка вже кілька разів викликала патруль. І в нього була остання попередка. Ще раз і термін йому забезпечений.
Не треба, Марянко! у передпокій влетіла Галя. Його ж посадять!
Вже давно час! Марянка пішла на кухню ставити чайник.
Та ти що? Як без чоловіка-то? за