Мрія про дитину була настільки сильною, що наповнювала кожну частинку серця Олени та Івана, спонукаючи їх робити все можливе, аби вона збулася.
Після численних невдалих спроб завагітніти та чималих витрат на лікування й штучне запліднення, вони усвідомили, що власної дитини в них не буде.
Тому вони вирішили усиновити дитину. Але це виявилося легше сказати, ніж зробити.
Оскільки Іван був дуже зайнятий керуванням бізнесом, саме Олені довелося займатися всіма процесами: звертатися до агентств, заповнювати документи, переглядати списки дітей, які потребували люблячої родини.
Переглядаючи анкети, вона звернула увагу на трирічного хлопчика.
Спочатку вони хотіли усиновити немовля, але шансів на це було мало, тому вирішили відкрити свої серця для дитини трохи старше.
Цей хлопчик мав найкрасивіші очі, які вона коли-небудь бачила блакитні, як небо. Дивлячись на його фотографію, Олена відчула, ніби знала його все життя.
Після обговорення з Іваном вони забрали Артема додому.
Він був неймовірно милим хлопчиком і швидко звик до нового життя. Вже за перші тижні він почав називати Олену мамою.
Все відбувалося ідеально.
Найбільше бажання Олени стати матірю нарешті збулося, і вона почувалася найщасливішою людиною на світі. Життя було прекрасним, і вона була вдячна, що все склалося так, як треба.
Але одного вечора все змінилося.
Артем збирався купатися, і Іван запропонував самому викупати хлопчика. Олена зраділа, адже це означало, що чоловік бере участь у вихованні дитини, і такий час разом міг би зміцнити їхній звязок.
Але як тільки Іван допоміг Артему роздягнутися й поставив його у ванну, раптом вигукнув: «Ми повинні повернути його!»
Олена завмерла. «Що відбувається?» спитала вона.
«Іване, як можна повернути дитину?»
Але Іван був рішучий. Він сказав, що весь цей досвід для нього нестерпний, і він не готовий до таких змін.
Олені стало сумно. Вона не могла повірити словам чоловіка. Не схоже, щоб його почуття змінилися просто так. Щось підказувало їй, що він щось приховує.
Ніч була довгою. Олена не могла заснути, але потім їй спало на думку одне.
Вона помітила, що у Артема є родимка на стопі така сама, як у Івана. Вона увійшла до кімнати хлопчика й уважно розглянула мітку. Виявилося, що вони практично ідентичні.
Вранці вона запитала Івана, чи не хоче він їй щось розповісти. Він зізнався, що хоче повернути Артема, бо підозрює, що це його рідний син. Побачивши родимку, він був у шоці.
Виявилося, що Іван колись мав звязок із жінкою, яку зустрів у барі. Він запевнив, що це був лише митьний роман, але факт зради під час найскладнішого періоду їхнього життя коли Олена проходила болісні процедури штучного запліднення розбив їй серце.
Було очевидно, що Іван шкодував про вчинок, але пробачити зраду Олена не могла. Вона більше не хотіла жити з ним.
Іван не зник із життя сина повністю, але їхній звязок обмежився рідкими візитами та подарунками по пошті.
Олена розуміла, що прийняла правильне рішення для себе й для Артема. Момент, коли вона усвідомила, що Іван готовий був відмовитися від власного сина, аби приховати правду про свою зраду, був останньою краплею.