Весела й жартівлива Олеся не могла прожити й дня без жартів. У школі постійно вигадувала кумедні історії, а в університеті грала у КВК. Вона навіть хлопців обирала з почуттям гумору.
Олесю, чого так часто міняєш парубків? спитала якось подруга з університету. Один, другий, а дивись уже з третім спілкуєшся.
Наталко, ти ж знаєш, для мене головне в хлопцях гумор. Без сміху життя не те. Але що робити, якщо Стьопка взагалі не посміхався, а Тарас падав від реготу від будь-якої дурниці? пояснювала вона.
Тобі ще довго шукати того єдиного, усміхнулася Наталка.
Але ж я люблю жартувати! І хочу, щоб поряд був такий самий веселун, говорила Олеся.
Життя не жарт. Мені, наприклад, подобаються серйозні хлопці, а всі ці приколы ну їх, сказала подруга.
У нас з тобою різні смаки, Наталю. Я люблю, коли людина вміє сміятися з себе й бачить навколо позитив. Головне щоб жарти не переходили межі.
Олеся обожала першоквітневі жарти. В університеті, а потім і в офісі, вона постійно когось розігрувала. Саму ж її важко було злякати завжди вгадувала, коли над нею жартують.
Зі Стьопкою вона розійшлася, бо той взагалі не розумів жартів. Тарас спочатку був норм, але деякі дотепи він не збагнув, тому й вони розсталися.
Потім зявився Ігор. Вона думала, що це той самий хлопець винахідливий і з гумором. Одного першого квітня вона сховалася за кут і вискочила з криком «Бу!», але Ігор не злякався. Вона чекала у відповідь жарт, але його не було.
А ось через два дні Ігор кинув їй під ноги іграшкову змію таку схожу на справжню. Олеся здригнулася й розлила каву.
Ти що робиш?! крикнула вона.
Та ж то жарт! відповів він.
Вони посварилися, але потім помирилися. Але через місяць Ігор приніс справжню змію не отруйну, але жОлеся так перелякалася, що вистрибнула на стілець з криком, а Ігор, усміхаючись, успокоїв її: “Та це ж усього лиш безневинний жарт, дивись, вона зовсім не кусається”.