Ранній ранок видався теплим і тихим у селі, що розкинулося вздовж лісу над річкою. Чути ревіння корів, яких у селі вже небагато, та де-не-де ледачий гавкіт собак. Далеко над лісом за рікою скупчуються темні хмари.
Марійка любить улітку вставати раніше, подобається їй ця ранкова година, хоча в неї нема великого господарства лише кури та ласий пес Бурко у дворі. Живе сама в хаті, що дісталася їй від матері. Мати померла давно, років десять тому.
Марійка, струнка жінка років тридцяти, стоїть біля криниці й з натугою двома руками крутить веретено з повним відром води. Піднявши два важкі відра, пішла стежкою до своєї хати.
**Нещастя й переживання**
Марійка була заміжньою за Тарасом усього півроку. Озброєний та здоровий Тарас був лісником у цих краях. Він був грозою браконьєрів, що приїжджали з міста на крутих машинах. Мабуть, натрапив на когось у лісі Тарас його вбили. Слідство тяглося довго, але нікого так і не знайшли, а Тараса поховали.
З тих пір Марійка живе сама. До неї сваталися навіть із сусіднього села, але вона не хотіла просто так, без кохання, створювати сімю. Хоча подобається їй Василь, місцевий механік, який дещо нагадує Тараса. Такий самий міцний, спокійний і ненавязливий. Часто ловить на собі його теплий погляд і поспіхом опускає очі.
Коли поховала чоловіка, Марійка довго горювала.
Шкода, що не народила я від Тараса дитину. Зараз би його частка була поряд. Та не судилося такого щастя. Не була б тепер сама, відчувала в собі материнський інстинкт, але піклуватися було ні про кого.
**Син фермера**
Жив у селі Петро, нерозумний, зухвалий, часто пив, підстерігав Марійку біля хати, коли вона поверталася з роботи. Навіть якось зізнався їй у коханні, правда, грубо й незграбно. Одного разу навіть намагався обняти, але вона відштовхнула його, залетіла у двір і схопила лопату, що стояла біля порога.
Як підійдеш так і розрубаю тобі голову, твердо й рішуче промовила вона. А Петро, побачивши її погляд, злякався й пішов собі.
Жив він із батьком-фермером. Гроші водилися у батька, а дружину той поховав. Чоловік був жорстоким, і селяни говорили, що він звів дружину зі світу. Петро характером пішов у батька, тільки працювати не хотів.
Місцеві дівчата боялися цього завжди пяного Петра. Одного разу він побив місцевого хлопця, що заступився за свою дівчину. Побив так, що той потрапив до лікарні. Приїжджав дільничний, розбирався й виписав штраф. На цьому все й закінчилось. Ніхто не хотів звязуватися з місцевим заможним фермером. А той штраф був звичайною хабарІ з того часу жила Марійка щасливо з Василем, Єгоркою та маленьким Андрійком, знаючи, що справжнє щастя це родина.