Розбиті ілюзії, знайдена надія: як я втратила і знову здобула кохання
Я завжди була істотою чуттєвою. Закохувалася легко, запалювалася миттєво, керувалася не розумом, а серцем. Часто це грало зі мною злий жарт, і одна з таких помилок ледь не коштувала мені найдорожчого любові.
Почалося все ніби невинно з вечірки в Карпатах, на день народження подруги. Гуляння було шаленим: музика, вино, розмови до світанку. Так, як колись у молодості, коли світ здається безтурботним, а живеш лише миттям. Раптом мені стало зле занадто багато шампанського, замало сну, надто гучна музика. Памятаю лише, як хтось обережно вкрив мене ковдрою та поклав на ліжко.
Вранці прокинулася з болем у голові, але, спустившись у хату, побачила його. Синьоокий, з ледь помітною усмішкою і кухлем кави в руці. Виявилося, це він подбав про мене вночі. І раптом між нами щось спалахнуло мовчазне розуміння, тремтіння. Ми провели день разом: гуляли гірськими стежками, сміялися, торкалися один одного. А потім, там, серед гір і неба, стався поцілунок, наповнений тишею, вітром і чимось наче доленосним.
Ми не говорили про майбутнє це здавалося зайвим. Ми просто були разом. Та незабаром у Львові на нас чекала реальність, а в неї раптом увірвався Тарас.
Я познайомилася з ним за кілька місяців до тієї поїздки. Він дорослий, спокійний, надійний. Працював у банку, одягався із смаком, говорив розсудливо. Його любов була не полумям, а теплом. Поряд із ним я відчувала себе дорослою, стабільною. Він давав впевненість, яку тоді так цінувала.
І ось я опинилася між двома світами між диким, чуттєвим синьооким незнайомцем і тихою, розсудливою привязаністю до Тараса. Я метушилася, не могла прийняти рішення, аж раптом… дізналася, що вагітна.
Я не знала, хто батько. Це було не так страшно, як боляче. Тарас тих днів став іншим замовкнув, віддалився. І одного разу прийшов до мене з трояндами та… прощанням.
Пробач, промовив він, але я мушу піти. Є причини, про які ти не знаєш, але вони важливі.
Я не наважилася тоді сказати про вагітність. Лише кивнула. Ми домовилися зустрітися через місяць, але він зник. І я залишилася наодинці з думками, тривогою та дитиною під серцем.
Синьоокий, тим часом, розчаровував все більше. Одного разу розмова зайшла про дітей, і він зі знизАле одного дня, коли Надія вже вчилася ходити, під двері знову постукав Тарас і цього разу він прийшов назавжди.