Тільки з третього разу
Скільки потрібно пережити гіркоти, втрати близьких, через що пройти, аби знайти справжнє щастя?
Про це часто думає Оксана. Їй сорок вісім, а вона все ще чекає на щось добре та вірить. Життя було не найлегшим, але вона не здавалася. Тепер же сталося нещастя вона стояла й, ледве кліпаючи, дивилася на полумя, що пожирало їхній будинок. Іскри розліталися в темне небо, вогонь освічував зібраних людей. Вже підїхала пожежна машина.
### Втрата всього
Пожежні метушливо розмотували шланг, і нарешті потужна струя втрутилася у боротьбу з вогнем. Повітря стало димним. Оксана, затуляючи ніс хусточкою, з жахом дивилася на знищене життя. Згоріло все: речі, шафа, кухня, кожна дрібниця. Нічого не встигли врятувати. Дім, у якому вона прожила понад двадцять пять років, перетворився на попіл.
Оксанко, ходімо до мене, твій Дмитро вже сидить у нас у дворі з моїм чоловіком, тягла її за рукав сусідка Наталка, з якою вони жили дуже дружно.
Сидить і не ворухнеться, а через нього ми й згоріли. Ледве його розбудила, інакше б залишився там тихо промовила Оксана, а сльози котилися їй по щоках. Ох, Наталко, тільки зараз я зрозуміла, як прикипіла до всього, що лишилося там махнула вона рукою у бік попелища. До речей, що оточували мене щодня, до всіх фотографій, до всього, що нагадувало про минуле
Нічого, Оксанко, нічого, ще все буде. Тобі ж ще й пятдесяти нема, ти молода ще, намагалася заспокоїти її сусідка.
Вони зайшли у двір до Наталки. Там сиділи Дмитро, чоловік Оксани, та Іван, господар хати. Дмитро вже трохи отямився після вчорашнього мабуть, пожежа його протверезила.
Оксан, а що ж трапилося? спитав він дружину. Чому ми загорілися?
Чому? Тому що ти заснув із цигаркою. Вона впала під ліжко, і вже полумя вихопилося, коли я тебе розбудила, скрізь сльози сказала вона. Скільки разів попереджала, а тепер ось результат залишилися з нічим
Дмитро сидів понурий, по його щоках теж текли сльози. Він дивився мутним поглядом у бік свого колишнього дому, який колись сам збудував.
Оксано, прости мене ради Бога, більше не буду пити, обіцяю при сусідах. Ось тобі Хрест, не буду, перехристився він. Підемо жити до хати моїх батьків. Звичайно, вона занедбана, але підлатаємо. Обіцяю, Оксан.
Його батьки колись пили й давно пішли один за одним, хата стояла пусткою. Оксана з Дмитром рилися в попелі, але нічого не знайшли. Дмитро виконав слово з того дня не пив, можливо, стрес подіяв.
### Залишилися лише спогади
Оксана йшла з магазину й зупинилася біля свого згорілого дому. Навалилися спогади, вона навіть сіла на уцілілу лавку біля калітки. Як вони прожили з Дмитром двадцять пять років у цьому домі. Згадалося, як тішилися новою хатою, як вибирали шпалери, фарбу, нові меблі. Перед Новим роком Дмитро приносив величезну ялинку, і всі стрибали навколо, прикрашали її. Ах, як раділи дочки! А першого січня бігли дивитися, що ж приніс Дідузь Мороз, які подарунки.
Скільки дитячих таємниць і сміху чули ці стіни, думала Оксана, а скільки моїх сліз? Звідси дочки бігали до школи, а потім вилетіли у самостійне життя.
### Не змогли зберегти родину
В Оксани були дві дочки-погодки від першого шлюбу. РанІ от, коли весна розквітла повною силою, Оксана з Матвієм разом стояли біля вікна їхнього нового дому, тримаючи один одного за руки, і знали, що їхнє щастя нарешті почалося.