Друзі зустрілися
У другий клас Мишко пішов вже до іншої школи в іншому селі. Він почув, як батько казав матері:
Вєро, Іван листа прислав, мій армійський друг, памятаєш, як він мене на собі тягнув, коли я ногу зламав на навчаннях.
Ну і що далі? спитала дружина Олена, а він мовчав загадково. Гриш, чого мовчиш, ну далі що?
А далі цей сам Іван пропонує переїхати до них у село. Пише, що там добре живуть. Я механік, а їм такі потрібні, а ти ж ветлікар, тобі теж робота буде. А наш голова і не дбає про колгосп все розвалилося, нічого не підтримує, тільки пє.
А що, може, й на краще. Мені теж набридло з ним сваритися, погодилася Олена.
Переїхали. У другому класі Мишка посадили за парту з Іванком, міцним хлопчиськом, жвавим, з веснянками на носі. Відразу й подружилися. Попереду на другій парті сиділа Маряна, білява, з кучерявими кудиками на чолі, а довге волосся заплетене у косу. Ця дівчинка була Іванковою сусідкою, тому вони ходили разом до школи і назад. Іванко нікому не давав її в обиду й завжди важливо казав Мишкові:
Маряна буде моєю дружиною, як виростемо, а друг сміявся, це коли ще виростемо.
Та Іванко після уроків забирав у неї портфель, і йшли вони втрьох додому Мишкові з ними було по дорозі. Мишкові подобалося жити в цьому селі. Швидко знайшов спільну мову з хлопцями, прийшовши зі школи, швидко робив уроки, а потім біг на вулицю. Так і пропадав з селянськими дітьми і бігали скрізь, і робили всяке.
Так минуло три роки. Та сталося непередбачене: у Мишки захворіла матір, а невдовзі померла. Мишка від горя плакав, забивався у куток.
Як тепер без мами, думав і переживав хлопчина.
Олену поховали. Залишилися Григорій з сином удвох. Звісно, без матері все було не так Мишкові було важко, дуже сумував. Батько варив несмачний борщ, мало що вмів готувати. Уроки у сина не перевіряв цілий день на роботі, увечері приходив стомлений, а треба ще й про кухню дбати.
Через півроку Григорій привів у дім нову дружину з сусіднього села.
Ось, сину, це Зіна, тепер вона з нами житиме, моя дружина. Ти маєш її слухатися, промовив батько, гладячи сина по голові.
Не подобалась Зіна хлопчикові. Навіть Іванко з Маряною його шкодували.
Моя мама каже, що твоя мачуха зла, випалила Маряна, я підслухала її розмову з сусідкою. Казали, що в тому селі на ній ніхто не одружувався, а твій батько, не знаючи її добре, запалився.
Та годі, Марянко, може, і неправда, заступився Іванко за Зіну, але Мишка вже знав ніколи не полюбить її, як кохав свою маму.
Ну, поживемо побачимо, якось по-дорослому відповів Мишка, а друзі уважно на нього подивилися.
Селяни пошепотіли, але замовкли. Зіна особливої уваги Мишкові не приділяла своїх дітей у неї не було. Що він робить, як вчиться її не цікавило, а він серцем відчував, що вона його не любить.
Та минув час, і народила вона сина Петрика. Тепер уся увага малюкові батько теж стояв над ним і посміхався, а на Мишку ніхто не звертав уваги. Він став зайвим, непотрібним. Одного вечора він випадково підслухав, як Зіна лає батька:
Гришу, важко мені з двома дітьми. Мишка лінивий, допомагати не хоче, ще й грубить, він навіть здивувався, бо ніколи такого не було, але вона наговорила батькові про нього з три короби. Мишка вже великий, відвези його до бабусі. Важко мені з ним.
Григорій прислухався до дружини й вирішив відвезти сина туди, звідки вони приїхали. Там жила бабуся Ганна, мати Олени. Важко було Мишкові розлучатися з друзями усі втрьох плакали й обіцяли писати листи. Мишка поїхав. Написали по три-чотири листи і на тому все.
Бабуся Ганна любила онука. Мишка це все, що лишилося від її доньки Олени. У сусідів Ганни жила родина Антон із дружиною Мариною та донечкою Оленкою. Дівчинка була на пять років молодша від Мишки, але дуже до нього привязалася. Він ходив до них у гості, бо Марина колись була подругою Олени його матері, і від душі ставилася до нього. Антон також був добрий до хлопця.
Мишка цікавився технікою, навіть книжки брав у Антона. У того загалом були золоті руки і меблі сам робив, і різьблені наличники на хаті. Багато чому навчив Мишку. Якщо лагодив машину чи трактор, кликав його на допомогу і під час роботи пояснював, що до чого.
Ну-мо, Мишко, допоможи мені тут, з посмішкою говорив Антон, а той був радий, ну-мо, тримай тут. Завтра на світанку поїдемо на рибалку, скажи бабусі, щоб розбудила тебе рано.
Мишка був вдячний Антону і привязався до нього. Марина любила готувати завжди щось пекла, смажила, варила, а потім кликала бабБабуся Ганна доглядала за ними, а потім тихо пішла, залишивши Мишці та Оленці свій будинок, де вони й прожили щасливо все життя.