Українське покаяння
Оксана була жінкою з вигадкою справжня майстриня своєї справи. Що не зробить усе виходило неабияк гарно та з душкою. Доброзичлива, тиха, але найголовніше незамінна. Викладала у сільській школі молодші класи.
Діти, батьки й навіть колеги-вчителі її обожнювали. Якщо хтось із педагогів захворіє Оксана завжди підмінить, навіть у другу зміну.
Оксанко Василівно, я задачку не можу зрозуміти, скаржився її учень Андрійко.
А ти хоч трохи подумав над нею? питала вона, знаючи, що хлопець просто не хоче морочити голову, а шукає, де б списати.
Терпляче пояснювала, поки в Андрійка не засяяло в очах:
О, так це ж легко!
Оксана виросла в дитбудинку, а потім вступила до педучилища. Її підкинули малесенькою на поріг, імя придумала медсестра сподобалося їй воно, а по батькові дали перше, що спало на думку. Як і всі дитячі будинківці, Оксана навчилася терпіти й мовчки ковтати образу. А кому скаржитися?
Батьківської ласки не знала, але мріяла про власну родину, діточок. Вірила віддасть усю нероздану любов чоловікові та малятам. Уявляла, як зустріне того самого і житимуть вони тільки одне для одного.
Та доля розпорядилася інакше: вийшла заміж за Миколу, місцевого водія вантажівки. Він помітив молоду вчительку, а їй так хотілося хоч трохи жіночого щастя. Одного разу він зупинив її:
Оксано, давно за тобою спостерігаю дівка ти що треба. Виходь за мене. Не вмію я залицятися, квіти дарувати я чоловік простий. Правда, старший за тебе, та нехай. Зате хата в мене гожа. Батьків поховав рано, от і живу сам. Хочу господиню в дім привести, сказав Микола навпростець.
Звичайно, Оксана, як і кожна дівчина, мріяла про романтику: уявлення, як коханий стане на коліно, піднесе перстень… А тут усе так буденно “виходь та й годі”.
Що ж, Миколо, приймаю твою пропозицію, відповіла вона. Незабаром відбулося скромне весілля, і вона вже жила у його хаті.
Перед весіллям деякі намагалися її відмовити:
Оксано, подумай добре Микола не твій чоловік. У тебе душа тонка, творча, а він звичайний селюк. Ви різні.
Сільчани памятали Миколу як людину некомпанійську. Хоча працював старанно, і начальство хвалило. Але був собі на умі. Оксану ж він вибрав не просто так гарна дівчина, струнка, з довгою косою. Вміла класти її на голову, як у старовину це йому подобалося. Очі зеленкуваті, соромязлива, мовчазна. Таку дружину він і хотів.
Оксана з перших днів показала себе як справжню господиню: в хаті завжди чисто, їжа смачна, подвіря прибране. Хоча чоловік помічав її дивацтва: іноді вона читала вголос вірші, співала під час прибирання ніби все їй у радість. Але він цих тонкощів не розумів не його вдачі. Ввечері дивилася серіали та вязала то шкарпетки, то рукавички, а потім дарувала сусідам.
Оксана замислювалася:
Чому ж у нас з Миколою досі немає дитини? Уже стільки часу… Діти ж це продовження роду.
Микола теж думав про нащадків. Бачив, що дружина день-у-день сумнішає, усмішка рідшає.
Мабуть, сумує, що не вагітніє, здогадувався він, коли чув, як вона шепоче молитви перед іконами.
Сам він у Бога не вірив, але й не заважав:
Нехай молиться. Їй віриться, а мені ні, то її справа.
Як дружина, Оксана його цілком влаштовувала: тиха, покірна, сусіди поважають за те, що добре вчить їхніх дітей. Правда, одного разу він прийшов додому а в подвірї коза. Потім ще й курей завела, без його дозволу.
Та й бог з нею, подумав Микола, це ж для господарства. У всіх же є.
Але коли одного дня побачив у дворі маленького цуценя, не витримав:
Оксано, що це за шавка в нас? Нам ще й цуценята не потрібні!
Миколо, та він же маленький, сам прибіг. Хай живе. Невже ми злидні від його мисочки юшки? У всіх собаки є хай і в нас буде.
Умовила. Чоловік навіть будку змайстрував для Цвіркуна так вони його назвали. З часом Микола й сам привязався: годував, гладив, розмотував ланцюг, коли той заплутувався.
Але одного разу він помітив, як сусідський пес вискочив із їхнього двору.
Ну, Цвіркуне, гостя запросив? Значить, скоро приплід буде. А він нам навіщо?
Скоро стало ясно Цвіркун чекає потомства. Микола похмурів, а Оксана почала хвилюватися. Одного разу сусідка Тетяна зупинила її:
Оксано, вибач, але як ти живеш із цим звіром?
Що сталося?
То Микола з тобою не радився? побачивши її здивування, Тетяна аж руками розвела. От нелюд! Я йшла із сусіднього села, а назустріч твій чоловік тягне на мотузці Цвірку