Прекрасна Марічка Бойко збиралася заміж. Університетські товариші й гадки не мали, що найкрасивіша одногрупниця вискочить заміж першою.
Однак обранець дівчини виявився їхнім професором доктором філологічних наук, який був давно і болісно одружений. Та кого й коли це зупиняло?
Хорошо ще, що різниця лише десь тридцять років цілком пристойно!
«Начиталася дурниць в інтернеті! лютувала бабуся Марічки. Ось до чого додумалась він же старший за твого батька!»
«Ну й що? вперто відповідала онука, якій льстила увага похилого вченого. Зараз це в тренді!»
«Ото й воно в тренді! Ще собі тату на обличчі зроби теж нині модно! Написали б прямо на лобі дур*а: тобі пасуватиме!»
«Та й зроблю! сміялася дівчина. Завтра ж і піду якраз до весілля!»
«Правду кажуть: божа роса! Оце воно загублене покоління! сумно думала Ганна Миколаївна, дивлячись на вертляву перед дзеркалом онуку. Справді нічого святого!»
«Ти ж ходила до нього додому! Чаю з ним пила! намагалася достукатися до совісті дівчини бабуся. З його дружиною знайома! Не соромно?»
«А чого мені соромитися? Хіба я винна, що він у мене закохався? А ходила тому, що так прийнято допомагати студентам з дипломом!»
«Ото й воно допомагати з дипломом! Отримала допомогу і йди з Богом! А ти ж у них у ліж*о залізла! Шлюбне, до речі!»
«Ти зануда, бабо Ганно! підвела риску Марічка. І відстала, як нафталін! А зараз час нових трендів!»
«Спати з чужим чоловіком це, по-твоєму, новий тренд? Розчарую це називається зовсім інакше! підвищила голос Ганна Миколаївна. І не кажи, що кохаєш нізащо не повірю!»
Марічка фуркнула і пішла до себе: завтра закоханий професор запросив її на ювілей колеги.
Це був їхній перший вихід разом у світ треба ж колись починати!
Вони вже жили разом у знятій квартирі: нещодавно професор пішов від дружини і подів на розлучення. І сьогодні дівчина прийшла по наряд для майбутнього святкування.
Наступного дня в кафе, побачивши красуню Марічку поруч із лисим Богданом Степановичем, професора і доценти трохи приголомшили.
Особливо їхні дружини: всі вони добре знали його першу дружину Наталку.
Припарадні тітки почали переглядатися: «Оце так номер! Ото Богданко! Може, донька?»
Але Марічка поводилася однозначно: загадково посміхалася й клала руку котові на стегно для доньки занадто сміливо!
А професор нічого не помічав: він був абсолютно щасливий! Адже Богдан Степанович зовсім з глузду зїхав від кохання!
Це називається «біс у ребро»: розумієш, що неправильно. Що так не роблять. Що це нечесно. Що зрадив. Але все відбувається ніби проти твоєї волі! Так під гіпнозом!
Почалися танці і він постійно танцював із коханою. І це було чудово: напівтемний зал, ненавязлива музика з минулого і поруч молода, безтурботна істота, сповнена чарівності й така бажана.
А потім Марічку на «медляк» запросив син ювіляра. І поки Степанович дивився на їхній танець вони танцювали занадто близько! до нього підійшов колега й прямо запитав:
«Ну, і що ти з нею збираєшся робити?»
Чим вона у тебе займається? Вчиться життю і шанує сімейні традиції?
«У якому сенсі?» здивувався професор, який чекав лише захвату новою обраницею й геть не очікував такого повороту.
«У прямому! Вона ж ту*па у неї очі, як у корови. І на це ти проміняв свою Наталку?»
«Заздрить, ясна річ! промайнуло в голові у Богдана. Як же не заздрити, коли така дівчина не з тобою! У них же дружини давно не ягідки. Або ягідки, але вже у власному соку! А тут солодкий персик: і цей персик належить йому!»
Стало зрозуміло, що друзі зустріли нову пасію професора холодно й захвату не поділяли.
«Ну та й з вами! вирішив Богдан. Мені ще краще! Тепер у мене така насичена особиста жизнь!»
Музика заграла щось жваве. І дівчина з кавалером запідзякували й закрутилися.
Коротка пишна спідничка панночки піднялася, і здалося, що під нею нічого нема: оце так стрин*ги!
Короче, «поїхала коза по городу». Жіноча частина гостей заворушилася: як це, , розуміти?
І Богданові стало ясно час тікати, поки не почали бити.
Він узяв за руку вперту Марічку «Я ще хочу танцювати!» і вивів із зали: дома дотанцюєш!
І тоді в нього вперше зявилася думка: може, він поспішив? Може, не треба було рубати з плеча з розлученням, а трохи почекати?
Адже Наталка ніколи б так не вчинила, хоч у молодості була анітрохи не гіршою.
Але чесний чоловік уже все вилив першій дружині: «Полюбив і йду, пробач! Все тобі залишаю!»
А вона, розумна й тактовна, якій «друзі» вже допов