Та ж сестра! скрикнув чоловік, коли його сестричка влаштувала шашлики прямо на моїх трояндах! Моя відповідь сягнула двох метрів у висоту
Уявіть: дісталася нам від свекрухи дача у спадок. Ну, дача так, на папері. Похила халупка, паркан із трьох дощок і ділянка, заросла бурянами по коліно. Мій чоловік, як і більшість чоловіків, глянув на це й махнув рукою: «Ще й ремонт заробляти!».
А я от така вже вдача уперта! Вчепилася в цю землю, ніби в рятувальний круг. Цілий рік тільки про неї й думала. Вклала туди всі заощадження, а головне душу.
Сама фарбувала стіни, наймала мулярів, щоб дах не тек. Але найважливіше я посадила квіти. Не просто грядки, дівчата, а справжній рай! Троянди, півонії, бузок Доглядала за кожною квіткою, як за дитиною.
Чоловік спершу кпив, але коли побачив результат, аж очі заблищали. «Ну ти, Марійко, даєш!» казав він, коли клумби зацвіли. І я була щаслива. Нарешті зявилося місце, де можна відпочити душею.
Та невдовзі усе змінилося. Про нашу «садибу» дізналася сестра чоловіка, моя золовка Оксана. Пані, що ніколи в житті не тримала сапи, але відпочивати на чужих клумбах о, це її конек!
Однієї суботи, без попередження, підїжджає авто. І звідти висаджується вся Оксанина «армія»: вона, її чоловік і дві їхні хуліганки.
Марічко, приві-і-т! Ми до вас на шашлики! кричить вона з порога.
Я, звісно, остовпіла, але що робити родина ж. Запропонувала чаю, показала будинок. А вони прямо на чисту веранду в брудному взутті. І почалося
Дівчата, це не відпочинок був це нашестя орди. Її чоловік поставив мангал прямо на мої плетисті троянди. Діти скакали по клумбах, мов дикі козли, товкли півонії, ламали бузок.
А сама Оксана роздавала накази: «Марійко, принеси нам помідорчиків!», «Де у вас свіжа простирадла?». Після них залишилися купи сміття, витоптаний газон і зламані кущі.
Я стояла серед цього хаосу й ледве стримувала сльози.
І це був лише початок. Вони почали приїжджати щотижня. Навіть не соромилися! Не прибирали, не мили посуд. Одного разу я приїхала а вони мої нові садові рукавички спалили в мангалі! Ну як так?!
Ввечері я спробувала поговорити з чоловіком. Розповідала, як мені боляче бачити зруйноване. А він, мякий як воск, лише зітхав.
Марічко, я тебе розумію. Але потерпи, це ж сестра! Як їй відмовити? Ми ж родина. Давай без сварки.
І тоді я зрозуміла: сварки не уникнути. Бо мій рай перетворювався на ярмарок, а моя «родина» мене не поважала. План помсти визрів миттєво. Холодний. Високий.
Наступного тижня я зняла з рахунку велику суму. Коли чоловік побачив СМС, очі йому на лоб вилізли.
Марійко, ти що, зїхала з глузду?! На що такі гроші?!
На мир у сімї, любий, усміхнулася я загадково. Скоро все побачиш.
Наступної суботи на ділянці кипіла робота приїхали будівельники. Працювали швидко, мов знали, що час не чекає. Чоловік метушився, не розуміючи, що коїться. А я, розсівшись у шезлонгу з келихом лимонаду, спостерігала.
Рівно о шостій вечора, коли останній цвях був забитий, я б віддала багато, щоб побачити його обличчя. Посеред ділянки тепер стояв паркан із профнастилу два метри заввишки, ділячи територію навпіл.
З одного боку наш будинок, веранда й мої клумби. З іншого пустир і старий сарай. У паркані була хвіртка невелика, але з замком.
Що це таке? ледве прошепотів чоловік.
Це, любий, наш «самяний компроміс», спокійно пояснила я. Ось ця частина моя. А от та для твоєї сестри. Нехай там і шашлики смажить, і дітей вигулює.
І тут, ніби за розкладом, підїхала машина Оксани. Вона вийшла, побачила паркан і завмерла. Її обличчя дівчата, це було щось! Шок, лють і повна безпорадність.
Оксана почала кричати, дзвонити чоловікові, вимагати пояснень А я мовчки переставила свій шезлонг за новий паркан туди, де пануватиму лише я.
Скажіть чесно: я перестаралася? Чи іноді, щоб зберегти свій куточок щастя, треба просто звести дуже високий паркан?