Я витягла його з того світу, а він знайшов іншу. Але мій прощальний подарунок їх знищив.
Я йду від тебе, Олесю.
Ці слова, вимовлені рівним, холодним голосом, розрізали вечірню тишу, ніж гостре лезо.
Вилка випала з послаблілих пальців Олесі й з дзенькотом впала на тарілку. Святковий стіл, який вона готувала весь день, свічки, келихи усе це раптом перетворилося на жорстоку, безглузду виставу.
Що?.. Як це йдеш? Василю, що ти кажеш? її голос тріснув. Ми ж пережили стільки я А сьогодні ж річниця
Вона хотіла, щоб цей вечір став особливим десять років з дня весілля. Лише для них двох. Вечір, який мав нагадати, що все погане позаду.
Після аварії Василь змінився став замкненим, далеким. Олеся гадала, що це через одужання. Вона вірила, що її любов розтопить цей лід.
Але зараз він не дивився на неї. Він дивився на свою матір, яка раптом увірвалася в їхній дім без запрошення.
Галина Степанівна, свекруха, сяяла. Вбрана, ніби на урочистості, з яскравою помадою на вузьких губах, вона підійшла й поклала руку на плече сина. Вона прийшла не в гості. Вона прийшла на розправу.
Саме час, річниця! її голос був отруйним. Годі цього фарсу! Я завжди знала, що моєму синові потрібна гідна жінка, а не покірна служниця!
Серце Олесі завмерло. «Служниця» Це про неї?
І я її знайшла! урочисто проголосила Галина Степанівна, не звертаючи уваги на невістку. Донька моєї подруги, Марічка! Розумна, красива, має власну оселю в Києві! Вона не буде тобі, сину, нагадувати про біду!
Виявилося, все вже було вирішено. Поки вона боролася за його життя, вони потай шукали заміну. Наче стару річ.
Василь кивав, погоджуючись з кожним словом матері. В його очах не було ні провини, ні жалю. Лише байдужість.
Біль і запалення суглобів лікує Артронорм! Природній антибіотик.
Зрозумій, Олесю. Коли я лежав у лікарні, безсилий ти була потрібна. Тепер я знову на ногах. Мені потрібна жінка, яка надихає, а не нагадує про слабкість.
Це був кінець. Остаточний. Вирок, винесений двома найближчими людьми в день їхньої річниці.
Немов у німому кіно, перед очима Олесі промайнув останній, найважчий рік її життя. Не життя виживання.
Вона памятала той дзвінок. Байдужий голос у трубці: «Ваш чоловік у реанімації».
Потім лікарня. Безкінечні коридори з запахом хлорки. Розмова з хірургом, який зняв маску й потер очі.
Стан тяжкий, сказав він. Далі залежить від догляду. І від його бажання жити.
«Від догляду». Це стало її обовязком.
Гроші на рахунку танули. Вона сиділа в кабінеті завідувача, який пояснював: безкоштовне лікування закінчилося.
Того ж дня вона пішла до ломбарду. Зняла золоті сережки останній подарунок мами. Чоловік за стійкою зважив їх.
Дівчино, ви впевнені? Це ж память.
Память його не поставить на ноги, відповіла вона, забираючи купюри.
Потім пішов ланцюжок, браслет, нарешті обручка.
Коли продавати було нічого, вона влаштувалася на другу роботу. Вдень у крамниці, вночі санітаркою. Спала по три години.
Галина Степанівна приходила раз на тиждень. Не допомагати контролювати.
Чому він такий блідий? Ти його зовсім не годуєш! шипіла вона.
Лікар дозволив лише бульйон, тихо відповідала Олеся.
Лікар! Та що він розуміє! Ти своїм сумним обличчям його добєш!
І жодної гривні допомоги.
Потім зявився реабілітолог. Молодий, сильний.
Олесю, це марафон, казав він. Щодня. Через біль. Не давайте йому жаліти себе.
Вона не давала. Тягла його до ванни, робила масаж, розминала мязи. Читала йому вголос, щоб не збожеволів.
Її сили вичерпувалися, а його поверталися. Вона схудла, під очима синці. Він набирав вагу, на щоках зявився румянець.
Вона вдихнула в нього своє життя.
А тепер він сидів перед нею. Сильний. Здоровий. І дивився на неї, як на пусте місце.
Олеся оглянула їхні обличчя. Усмішка свекрухи хижа, переможна. Вираз Василя самовдоволений.
Вони очікували сліз. Істерики.
Але сліз не було. Лише холодна порожнеча. І в ній розрахунок.
Олеся підвелася. Розправила плечі і раптом відчула себе вищою за них.
Що ж, якщо так її голос був спокійним. Перед розлученням хочу зробити прощальний подарунок.
Василь усміхнувся. Галина Степанівна зневажливо пирхнула.
Олеся вийшла й повернулася з папкою. Рік вона збирала в ній чеки свідчення її любові.
Вона поклала