Його заповітна мрія
ЗахАре, ти знов прийшов із школи в дірявих штанах, лаяла мати сина, знов подрався, і, напевно, з МишкОю, чи не так? Скільки вже можна вам ворогувати, ви ж однокласники.
Так, мамо, знов із Мишкою, але я його переміг, чесно й гордо відповів син. А якщо по правді, це він перший почав. Каже, що Олеся дружить тільки з ним. Ну почекайте погрозив кулаком у вікно тринадцятирічний хлопчина.
Мишці цього разу дісталося, хоча раніше то він Захара побив, та нечесно підступно підставив підніжку. Той упав, не очікуючи, а Мишка вже й навалився зверху. З дитинства ці хлопці змагалися, кому більше прихильності виявляє гарненька Олеся, їхня однокласниця. Вона, до речі, теж прийшла зі школи розлючена й на запитання матері відповіла:
От знову Захар подрався з Мишкою, і тепер у Мишки буде синЯк під оком. А Захар штани на коліні розірвав від матері йому точно дістанеться, так йому й треба. Ну навіщо він постійно чіпляється до Мишки? І чому Мишка має з ним битися, щоб він відчепився від мене. Не подобається мені Захар
Доню, таке в житті було, є й буде, це часто трапляється, навіть у дорослих. Просто дівчинці чи дівчині треба зробити свій вибір кого вона більше любить. А хлопці завжди з’ясовують стосунки кулаками, говорила мати Олесі, але в душі хвилювалася, що донька незабаром виросте, і перед нею справді постане вибір.
Мамо, мені не подобається Захар, я вже сто разів йому казала не подобається мені цей очкарик. Мишка кращий за нього, жвавіший і гарніший. Ніколи мені не сподобається Захар, ніколи.
Ох, доню, ніколи не кажи «ніколи». Ти не знаєш, що ще трапиться в житті. Воно іноді такі сюрпризи підкидає, що й не снилося. Та й хто знає, яку долю тобі призначено згори. Нехай Бог дасть тобі щастя, сумно говорила мати, похитуючи головою.
Мамо, ну до чого тут доля? Я просто люблю Мишку більше, ніж Захара, хіба не зрозуміло? обурювалася донька, але мати думала про своє.
Наближався випускний. Олеся як і раніше дружила з Мишкою, а Захар мовчки страждав. Він розумів, що зовнішністю поступається своєму вічному супернику, і вони вже не билися. Захару й так було ясно, кого обрала Олеся. Сварки між хлопцями траплялися, але до бійки справа не доходила.
Олеся з Мишкою вечорами гуляли й мріяли.
Знаєш, МишкУ, я хочу велику родину. Ось одружимося, і в нас буде великий круглий стіл, щоб усі вмістилися. А ще я хочу працювати в школі, ти ж знаєш мрію вступити до педінституту. А літом усією родиною поїдемо на море, щасливо посміхалася Олеся, схиливши голову йому на плече.
Мишка слухав мовчки, не перебивав, але й не погоджувався повністю.
Олесю, це, звісно, добре, коли родина велика, але тоді мені доведеться працювати днями й ночами, щоб усіх прогодувати, усміхаючись, казав хлопець. Я буду втомлений, то яке вже там море?
МишкУ, але ж я теж буду працювати, допомагати, приносити гроші в сім’ю. Наших зарплат вистачить, серйозно намагалася переконати його Олеся.
Ще чого? Ти не будеш працювати. Сидимеш вдома, виховуватимеш дітей і чекатимеш чоловіка з роботи, пояснював свою позицію Мишка.
Це ще чому «вдома»? здивувалася дівчина.
Бо ти жінка, і твоє місце у домі Чоловік голова родини, запам’ятай: як він скаже, так і буде.
Ця розмова Олесі не сподобалася. Вона побоювалася, що перейде в сварку, тому махнула рукою й пішла додому. Мишка, здивовано чіхаючи потилицю, думав:
Що я такого сказав? Чи