**Щоденниковий запис**
Сонце, наче великий залізний казан, повільно ховалося за дахами багатоповерхівок, фарбуючи небо в червоні, жовті та медові кольори. Повітря було пройняте запахом осені мішаниною сирої листопади, диму з коминів та далеким ароматом кави з вуличної кавярні. Люди поспішали додому, сміялися, обіймалися, жили. А Остап стояв самотній, наче памятник минулим часам, і дивився на пустир, ніби на могилу своєї молодості.
Його руки, сховані в кишенях дорогого пальта, були холодні, навіть незважаючи на теплі рукавички. Він не відчував ні тепла, ні часу, ні міста навколо. Все, що залишилося це біль у грудях та спогади, немов кадри зі старої кінохроніки.
Перед ним, за іржавою сіткою, лежало місце, де колись лунала музика, де пари кружляли під ритм, де народжувалися перші кохання, де він вперше поцілував дівчину під зорями. Танцювальний майданчик. Його майданчик. Колись тут пахло свободою, мріями, надією. Тепер лише бурян, іржа та тиша, яку рідко переривав вітер.
Це місце було для нього і святинею, і прокляттям. Тут він був щасливим. Тут мріяв. Тут вірив, що все можливо. А тепер, стоячи біля паркану, він почувався так, ніби його душа теж заросла буряном самотністю та розпачем.
Думки самі повернулися до того, що сталося годину тому. Маряна. Його зірка. Його біль. Його помилка.
Кабінет у стилі лофт цегляні стіни, мяке світло, шкіряні меблі. Але атмосфера крижана. Маряна стояла посеред кімнати, немов статуя з каменю та отрути. Її фігура ідеальна, виточена роками тренувань, погляд холодний, як лід. Вона дивилася на нього так, немов він був сміттям.
Ти не смієш так до мене ставитися, прошипіла вона. Я обличчя твого закладу. Без мене ти ніхто.
Остап не обертався. Він знав правду: так, вона танцювала чудово. Але талант без душі лише показуха. А вона вже давно танцювала не для глядачів, а для себе. Для слави.
Між нами ніколи нічого не було, Маряно, сказав він спокійно. І не буде. Дякую за роки роботи. Але ти перестала рости. Ти вимагала, а не пропонувала. Це кінець.
Він поклав на стіл конверт. Товстий. У ньому сума, більша за річну зарплатню. Це була не помста, а прощальний жест. Повага до її таланту, але не до її характеру.
Маряна навіть не глянула на гроші.
Забери свої слова, скрикнула вона. Я піду і твій бізнес завалиться. Люди приходили на мене.
Ти звільнена, сказав він. Адміністратор розрахує тебе. Удачі.
Він вийшов, не озираючись. Сів у машину, увімкнув музику сумну, класичну і поїхав без мети.
Через годину він опинився тут. Біля паркану. Біля своєї молодості.
Наступного ранку голова гула, ніби після бурі. Остап прокинувся з почуттям, що вчора втратив щось важливе. Але не роботу. Не жінку. А себе. І раптом він зрозумів мусить повернутися туди. На цей пустир.
У багажнику він знайшов лом. Відтягнув сітку, проліз у щілину наче в минуле.
Територія зустріла його тишею. Вітер шелестів сухим листям. Стара естрада ледве трималася.
Він зазирнув усередину. Темрява, пил, залишки афіш. Але щось тягнуло його далі.
Три кроки і підлога провалилася.
Падіння було швидким. Він упав у підвал. Глибокий. Без виходу.
Хтось є?! крикнув він.
Відповіді не було.
Через годину зверху почувся дитячий голос:
Мамо, дивись! Дядько в ямі!
Остап підняв голову. Над ним стояли жінка й хлопчик. Вона худа, з втомленими очима. Він малий, з великими цікавими оченятами.
Ви в порядку? спитала вона.
Просто вирішив відпочити, усміхнувся він. Але якщо можна допоможіть.
Вони повернулися зі старою драбиною. Він виліз.
Жінку звали Ганна. Хлопчика Данилко. Вони жили тут, у зруйнованій будівлі.
Ганно, сказав він рішуче. Я власник кафе. Мені потрібна прибиральниця. І житло для вас у підсобці.
Її очі наповнилися сльозами.
Дякую
Тієї ж ночі Остап переглядав записи з камер. І побачив, як Ганна танцює.
Це не був просто танець. Це була молитва. Кожен рух вилив душі.
Він зрозумів знайшов те, що шукав.
Наступного дня він запропонував їй стати новою зіркою закладу.
Маряна прийшла із злостю:
Ти замінив мене прибиральницею?
Ти вільна, сказав Остап.
Ганна почала виступати. Кафе стало популярним. Люди їхали з інших міст.
Минуло три роки.
Ранок у заміському будинку. Остап сидить із кавою. Поруч спить їхня донька.
Ганна виходить на веранду.
Доброго ранку, коханий.
Він усміхається.
Ввечері вона танцює лише для нього.
І він знає колись