Кликання серця
“Наступний!” голосно оголосила медсестра, коли з кабінету лікарки Олени Михайлівни вийшов останній пацієнт.
“Добрий день,” привітався Ярослав, легенько усміхнувшись, і сів на стілець біля столу.
“Доброго здоровя,” відповіла Олена. Вона була молодою лікаркою, і її звати по батькові якось незвично було хіба що медсестра так робила.
Піднявши очі на пацієнта, вона одразу впізнала знайомий погляд сірих очей. Серце забилося частіше, але вона взяла себе в руки.
“Ярославе?” це був її колишній однокласник, з яким вони колись дружили.
Після школи Олена поїхала до Києва вступати до медичного університету, а Ярослав залишився у їхньому невеличкому райцентрі. По-перше, хворів батько, а по-друге його не взяли нікуди на бюджет, а на платне батькові грошей не вистачило. Мати померла шість років тому, і вони з батьком жили самі.
Перед нею сидів уже дорослий, ще гарніший Ярослав. Олені навіть стало цікаво, чи справді його щось турбує, але вона спитала:
“На що скаржишся? Розказуй.”
“Серце часто бється, особливо коли бачу тебе,” відповів він із посмішкою.
“Ох, я, мабуть, піду,” кинула медсестра, обмінявшись із Ярославом значучим поглядом. Все одно пацієнт останній, і вона вийшла.
“Олено, я прийшов, бо ти мене уникаєш. А мені треба поговорити. Післязавтра виїжджаю у рейс на два тижні. Дуже важливо.” Він зітхнув. “Я знаю, що скажеш одружений, діти…”
У школі між ними були ніжні почуття. Разом ходили на уроки, після школи гуляли, в кіно ходили. Обоє гарні, і всі вже певні були, що вони одружаться. Та доля розпорядилася інакше. Ще в школі за Ярославом ходила Марічка з паралельного класу. Чекала на перервах, підстерігала після уроків. Та він не звертав на неї належної уваги бачив лише Олену.
“Ярику, ти все одно будеш мій. Знаєш ту стару пісню: «Нікуди не подінешся, закохаєшся й одружишся, все одно ти будеш мій»?” насвистувала вона, а потім голосно сміялась.
Олена вступила до медуніверситету та поїхала вчитися. Ярослав залишився вдома. Відразу влаштувався на роботу, паралельно навчався на водія, мріяв стати далекобійником. Потім ждав армії. Після служби вони з Оленою майже не бачилися вона рідко приїжджала на канікули.
А от Марічка після армії до нього причепилася. Працювала продавчинею на ринку, була жвава, могла випити. Одного разу його друг Тарас запросив компанію до кафе на день народження. Марічка підсіла до Ярослава, а коли він виходив покурити, підлила йому горілки у вино. Він навіть не помітив, як опянів.
“Тебе щось сильно розвезло,” здивувався Тарас. “Викличу таксі, відвезу тебе додому.”
Але Марічка вже підскочила:
“Я його відвезу, вже викликала,” і показала телефон.
Тарас допоміг Ярославові сісти, і вони поїхали. Та Марічка привезла його до себе мати була у нічну зміну. Поклала спати, а сама лігла поруч. Що там було чи не було, але вранці Ярослав прокинувся, а біля нього Марічка.
Він взагалі не памятав, як опинився у неї. Вона прокинулася й засміялася. У цей момент у дверях зявилася її мати.
“Оце так! Гостей маємо,” сказала вона й вийшла.
“Ой, мама вже з ночної,” сміялася Марічка. “Ярику, тепер ти мусиш на мені одружитися. Мати ж побачила нас разом.”
У Ярослава й так голова тріскала, а тут ще й це. Він був занадто порядним. Та й Олену все ще любив. Сподівався, що після університету вона повернеться.
“Піду, Марічко,” сказав він, підводячись. “Погано почуваюсь.”
“Зрозуміло, перебрав учора,” посміхнулась вона. “До вечора, любий, подзвонимо.”
З того дня він так і не зміг позбутися Марічки. Незабаром вона сказала, що чекає від нього дитину, і довелося одружитися.
Коли Олена дізналася, що Ярослав одружився, теж погодилася вийти заміж за свого однокурсника Дмитра, який довго за нею добивався.
“Навряд чи я його кохаю,” думала вона, вже будучи його дружиною. “Якась ненастояча сімя. Бачимось рідко він в одній лікарні, я в іншій.”
Дмитро зовсім не був тим, про кого вона мріяла. Жодної романтики лише постійна зайнятість. Навіть підозрювала, що він має когось на стороні. Дітей не хотів:
“Дружино, поки що не плануймо дітей. Треба стати на ноги.”
“Але в нас же гарний будинок?” заперечила вона.
“Треба більше грошей заробляти,” була його відповідь.
Дмитро мав гроші, батько йому допомагав. Та Олена відчувала, що щось не так.
Одного вечора, коли чоловік був на чергуванні, у двері постукали. На порозі стояла вагітна дівчина.
“Добрий вечір,” промовила вона.
“Доброго здоровя,” відповіла Олена.
“Я прийшла до вас. Ви ж дружина Дмитра?”
Олена зрозуміла, до чого йде справа.
“Так