Ой, діточки Слухайте, бо розповім вам, як інколи доля виносить тебе з рідного дому, і ти опиняєшся в чужих стінах не тому, що схотіла, а тому, що більше не змогла.
Колись я вірила, що сімя це міцність. Що чоловік буде опорою, що в домі буде тепло не лише від батарей, а й від любові. Але вийшло інакше.
Жила у нас Оксана, жінка працьовита, як мурашка. Встигала і на роботі впоратись, і в хаті прибрати, і вечерю зварити, і комуналку заплатити. А її чоловік, Дмитро, цілими днями лежав на дивані, грав у свої ігри. Колись мав роботу, а потім заявив, що начальник гнобитель, і звільнився. Обіцяв, що швидко знайде щось краще, але вже пів року це «скоро» тягнеться, як осінній дощ.
А ще з ними жила його мати, Ганна Іванівна. Ох, і язик у неї гостріший за серп. Що б Оксана не приготувала все не так: то гречка пересолена, то суп несмачний, то вареники розлізлися. І завжди свого синочка пестила: «Ти ж, Дмитрику, не спіши на будь-яку роботу, ти в нас розумний, з дипломом!»
А Оксана все тягла на собі. І гроші заробляла, і їжу готувала, і після всіх мила посуд. Навіть чай у ліжко носили, бо їм було лінь підвестись.
Скільки разів вона благала чоловіка хоча б тимчасово підробляти він у відповідь: «Не займайся дрібницями, я шукаю справжню карєру». А мати йому підтверджувала: «Не тисни на нього, він і так страждає».
Ви думаєте, хтось її почув? Та звідки! У них своя істина була: вона працює значить, їм вистачає. А те, що вона від втоми падає, то так дрібниці.
Я й сама так колись жила Памятаю, як тягла все на собі, а вдячності не чула. Спочатку віриш, що ось-ось все зміниться, потім що треба терпіти заради родини. А згодом усвідомлюєш: терпиш заради тих, хто тобою користується.
Кажуть, я сама винувата, що опинилась у старому будинку. Може, і так. Бо не пішла раніше, коли ще мала сили, не сказала «годі». А трималась, доки не виснажилась повністю.
От і Оксана тоді зібрала речі та й пішла. Не знаю куди, але знаю чому. Бо втомилась бути кухарем, служницею, джерелом грошей і ще й «недостатньою» для тих, хто її не цінував.
Отак, дітки Бережіть себе. Бо якщо не ви ніхто за вас цього не зробить.