Ой, діточки мої, послухайте стареньку… Хоч у будинку для літніх і тихо, але для мене ця тиша наче відлуння колишнього галасу життя. І знаєте, що найяскравіше лишається в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які родини розпадаються.
Були в мене знайомі Марія Степанівна та її син, Ярослав. Жили собі спокійно, поки він не привів додому дівчину. Звали її Соломія. Красуня, наче з журналу: волосся як шовк, нігті як леза, а от руки… руки до праці не знали.
Марія Степанівна з першого зустрічі брови насупила шепнула мені:
Щось мені ця квіточка не до серця.
І недаремно. Бо коли Соломія вперше посуд мила, то скоріше його замазала, ніж вимила. І ще й заявила:
Я не буду руки псувати, це не моє.
А свекруха їй у відповідь:
І за тобою прибирати не збираюся. Мий, тут не ресторан!
А та лише плечима знизала. Ну, думаю, довго так не буде. Але Ярослав уперто твердив:
Кохаю! Одружуся!
Марія Степанівна його й так, і сяк переконувала даремно. За два місяці весілля справляли, а ще через тиждень ключі від хати молодим віддала.
Та не надовго. Прийшла якось у гості, а там… Ой, діти, такий безлад, що очі вилазили! Купи пилу, брудний посуд, речі розкидані. А Соломія замість прибрати сидить, нігті вкриває лаком і каже:
Я шукаю себе. Робота мене знайде, коли прийде час.
А свекруха їй:
Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли Ярика за борги схоплять!
Бо Ярослав уже три кредити на себе оформив на її хотіння. А Соломія ще й авто захотіла.
Навіщо? питає свекруха.
Щоб на співбесіди їздити! З машиною інша повага! гордо відповідає.
І так вони перекидалися словами, поки Марія Степанівна, витерши пил зі столу, не сказала:
Знаю свого сина. Довго ти його не втримаєш.
А та їй у відповідь:
Він мене кохає!
Але свекруха вже вирішила більше ні копійки їм не дасть. І не помилилася. За місяць Ярослав прибіг не за машиною, а просити, щоб мати кредит на себе взяла.
Для нас, мамо! Я ж сам виплачу! благає.
А вона йому:
Знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мій рахунок нізащо.
Пішов він похмурий, розповів Соломії, що грошей не буде. А вона як завиє! Скандал влаштувала, ніби світ кінець настав.
Ось тоді Ярослав і розірвався. Зібрав Соломіїні речі і за двері. І подав на розлучення.
Отак, дитинки, буває: здається, любов навіки, а воно як дим розвіється. Бо кохання це не лак для нігтів, без праці й поваги воно швидко лущиться.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо це теж історія з мораллю…