Ой, діточки, сьогодні в мене на серці важко Сиджу в кріслі, слухаю тишу, і згадую, як колись усе навколо гуло життям. А знаєте, що найяскравіше залишається в памяті? Не свята, не подарунки, а оті дурниці, через які родини розпадаються.
Були в мене знайомі Марія Степанівна та її син, Олесь. Жили мирно, поки він не привів до хати одну дівчину. Звали її Соломія. Гарна, наче лялька, нігті як скло, але біда робота їй була не до вподоби.
Марія Степанівна ще з першого погляду сумнівалася:
Щось мені ця панночка не подобається.
І недаремно. Бо коли Соломія вперше посуд мила, то скоріше його залила водою, ніж вимила. А потім ще й гордо заявила:
Я не для цього руки маю.
А свекруха їй у відповідь:
То й я за тобою прибирати не буду. Це ж не ресторан!
А та лише плечима знизала. Ну, думаю, довго цьому не бувати. Але Олесь стояв на своєму:
Я її люблю! Одружуся!
Марія Степанівна його переконувала, але даремно. За місяць весілля справили, а ще через тиждень ключі від квартири молодим віддали.
Та не надовго. Якось прийшла до них у гості, а там Боже, діти, такий безлад, що аж очі боліли! Пил, немиті тарілки, речі розкидані. А Соломія замість прибрати сидить, фарбується та каже:
Я шукаю себе. Робота сама мене знайде.
А свекруха не витримала:
Не робота тебе знайде, а судові пристави, коли Олеся за борги візьмуть!
Бо вже два кредити на ньому висіли, а третій взяв на її хотіння. А потім ще й машину захотіла.
Навіщо тобі? питає свекруха.
Щоб мене поважали! гордо відповідає.
Сварилися вони довго, аж поки Марія Степанівна, витерши пил зі столу, не сказала:
Я знаю свого сина. Не довго ти тут пануватимеш.
А та їй у відповідь:
Він мене любить!
Але Марія Степанівна вже вирішила більше не дасть і копійки. І не помилилася. Через місяць Олесь прибіг не за машиною, а просити, щоб мати кредит на себе оформила.
Мамо, це для нас! Я сам поверну!
А вона йому:
Знаю, кому ти ту машину обіцяв. Але за мої гроші ні.
Пішов він, похнюпившись, сказав Соломії, що грошей не буде. А вона як завиє! Скандал підняла, наче кінець світу настав.
Ось тоді Олесь і прозрів. Зібрав її речі та виставив за двері. І подав на розлучення.
Отак, діти, буває: здається, що кохання навіки, а воно як дим розвіється. Бо без праці та поваги воно швидко гине.
Хочете, розповім, як вони потім жили? Бо це теж історія з уроком