Не лишилося місця в хаті
Повертаючись від доньки, Оля зайшла по дорозі в супермаркет за продуктами. Вона йшла до переходу, коли побачила Ганну постарілу, зігнуту. Спочатку подумала, що помилилася, але придивившись, зрозуміла: це точно вона.
Ганно! покликала вона жінку, яка йшла важкою, шаркаючою ходою. В голові миттєво блиснула думка: «Щось не дуже добре виглядає»
Ганна підняла голову й посміхнулася виснаженою усмішкою.
Олюню, вітаю, рідненька! Я тебе одразу впізнала, хоч дуже давно не бачились.
Колись вони працювали разом, дружили, хоча різниця у віці була пять років. Коли Оля пішла на пенсію, Ганна вже була пенсіонеркою, але все одно працювала.
Ох, як я чекаю на пенсію! Жодного дня більше не буду працювати, казала Оля, а колега дивилася на неї з легкою заздрістю.
Тобі добре, а я не знаю, скільки ще муситиму працювати. Дітям допомагаю, кредити виплачую.
Після того, як Оля звільнилася, вони більше не зустрічалися.
Ганно, сто літ, сто зим! Давненько не бачились, зраділа Оля.
Так, час летить. Мені вже сімдесят, от іду з аптеки. Я тепер тут поруч живу.
Як це поруч? здивувалася Оля. Вона ж знала, що Ганна жила в приватному будинку. Хіба продала хату?
Живу в сестри у двокімнатній квартирі. Ще й маму перевезли з села їй уже девяносто два, доглядаємо. Звісно, у своїй хаті мені було добре, але вона замовкла, ніяк не звикну до квартири. Душно, важко дихати в цьому камяному мішку. А я ж усе життя в деревяному домі жила.
І? Чому ж не живеш? вони присіли на лавку. Поспішати нікуди не було.
Оля з Ганною дружили, ходили одна до одної в гости. Ганна завжди була усміхненою, привітною жінкою. Її щирою посмішкою тягнуло, як магнітом. Якою ж доброю господинею вона була! У домі завжди чистота, на столі повно смачних солодощів, огірки й помідори, зелень, ягоди зі свого городу. Вона завжди була гостинною, тоді ще в неї був чоловік. Але з ним жилося не дуже добре пив, скандалив, хоча й прожив недовго. Залишилася Ганна з двома дітьми сама, та не надто сумувала. Так, важко було одним виховувати сина й доньку, але зате стало спокійніше. А то жила, як на вулкані. Чекала щоразу чоловіка з роботи й гадала, в якому вигляді він прийде.
Час ішов. Діти подорослішали. Першим одружився син, з дружиною знімали квартиру. А коли дружина збиралася народжувати, вони перебралися до Ганни.
Мам, будемо в тебе жити. І з дитиною допоможеш, поставив у відому син.
Ну що ж, раз так вирішив, сину, живіть, відповіла мати.
Їй було трохи прикро, що син не порадився, але вона не заперечувала. Донька тепер з нею жила, місця вистачало всім. Важче стало, коли народився онук. Дитина спочатку була неспокійна, часто плакала вночі, тому ніхто не висипався. На роботу Ганна їхала з головним болем, але що поробиш дитина є дитина.
Вона допомагала з онуком, у вихідні гуляла з ним, щоб розвантажити невістку. А бувало, син із дружиною їхали у гості, а онука залишали на всі вихідні на бабусю.
А чому вони не беруть дитину з собою? цікавилася Оля, коли та розповідала про свої домашні справи.
Ну, їм хочеться відпочити. Сходити в бар, зїздити з друзями на рибалку, у баню на дачу Одним словом, вони втомлюються.
А ти не втомлюєшся? Працюєш цілий тиждень, теж хочеться відпочити, дивувалася подруга.
Час минав. Одного разу донька оголосила:
Мам, я виходжу заміж. Готуйся до весілля. Тобі доведеться самій його організувати.
Ганна здивувалася, а донька сказала, що в її нареченого немає родичів. Хоч і брехала він був з іншого району, його мати пиячила, а батька він взагалі не знав.
Зрозуміло. А може, обійдемося без весілля? запропонувала мати.
Ще чого скажеш, мам? У брата було весілля, ти вкладалася, а я от так просто? Я теж хочу білу сукню! образилася донька.
Доведеться кредит брати, сказала мати. У мене немає таких грошей.
Добре, я візьму, а ти допоможеш виплачувати. І ще нам доведеться жити в тебе. Не потягнемо кредит і оренду.
Ганна зрозуміла, що доведеть