**Щоденник. Спогади про бабусю Ганну**
Знаєте, іноді, сидячи тут, у цьому будинку для літніх, я згадую минуле. Була у нас у підїзді одна бабуся із квартири двадцять три. Ох, як же її не любили сусіди! Імя її ніхто не памятав ні як звати, ні по батькові. Та й кому це було цікаво?
Вона була крихітна, сива, у товстих окулярах, скло яких було подряпане, а дужки давно замінені на звичайний пластир. Ходила повільно, шаркаючи ногами у пошарпаних туфлях, що вже давно втратили форму. У руці старенька авоська, а поруч біг маленький песик, який гавкав так голосно, ніби охороняв цілий замок. Гавкотня лунала щоразу, коли хтось наближався до її дверей, а відвідувачів було багато адже сусідів дратувало три речі.
По-перше телевізор. Він гуде з ранку до ночі, на максимальній гучності. По-друге таргани, що повзуть із її квартири по всьому підїзду. По-третє важкий, застійний запах, який неможливо було вивести навіть із сходової клітки.
Люди сварилися, стукали у двері, кричали: «Коли це скінчиться?!» А бабуся лише примружала свої маленькі оченята, посміхалась, мов дитина, і відповідала:
Зараз, зараз
І на який час усе затихало. Та ненадовго.
А звали її Ганна Степанівна. Їй було вже вже за вісімдесят. Минулої зими вона сильно застудилась так, що ледве чула. Хотіла слуховий апарат, але пенсії не вистачало: треба було платити за комуналку, ліки, ще й годувати свого песика Цвірку.
Ах, цей Цвірко! Він був її єдиною радістю. Багато років тому, коли помер чоловік, а діти давно забули про неї, вона знайшла його на смітнику крихітного, змерзлого, тремтячого. Хотіла пройти повз, але він пішов за нею. Так і залишився.
Та квартира… Вона була неначе з казки про відьом брудна, пропахла, з тарганами, що бігали по стінах. Але Ганна Степанівна, схоже, не помічала. Або не хотіла помічати. Сусіди ж тільки більше обурювалися.
А потім у будинку зявилася Оксана молода жінка після розлучення, з сином Данилом. Спочатку вона не звертала уваги ні на запах, ні на комах, але одного вечора, побачивши тарганів на своїй кухні, не витримала.
Та сусідка з третього поверху розповіла їй про Ганну Степанівну про телевізор, сморід і самотність. І Оксана зрозуміла. Вона